Сейчас: 03.12.2016, 08:43




Поиск:
Ответить на тему  [ Сообщений: 3 ] 
Автор Сообщение Совфарфор
 Кераміка
Сообщениеlorik » 03.04.2011, 17:24 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.
Ю. П. Лащук

В попередній період, як уже відзначалося, гончарство поділялося на міське цехове, яке задовольняло побутові та художні запити міського населення та панівних класів, і сільське, яке обслуговувало передусім селян. За капіталізму міське гончарство занепадає і під кінець 19 ст. вже не відрізняється від сільського. Сільське ж гончарство в другій половині 19 ст. зростає, підноситься його технічний та художній рівень, воно успішно конкурує з виробами фаянсових та фарворових заводів.
Наприкінці 18 ст. починає входити в ужиток веретенний гончарський круг ( "волоський") з рухомою віссю - веретеном, який протягом 19 ст. замінив шпицевий круг ("шленський").
Розвиток гірничої промисловості та прокладення залізниць зумовили здешевлення свинцю, необхідного для виготовлення прозорої поливи. Це стимулювало розвиток підполивних розписів, які практикувалися в 19 ст. майже у 80 осередках. Всього на Україні наприкінці 19 ст. налічувалося понад 500 місцевостей, в яких працювали гончарі. В окремих центрах, де були добрі глини, дрова для випалу, цим промислом займалося по кілька сот дворів.
Однак з розвитком керамічної промисловості , яка почала постачати кращі і дешевші вироби, кустарі поступово припиняють виробництво кахлів, цегли, черепиці, плиток. Дешеві фаянсові миски та зручний емальований металевий посуд починають витісняти з ринку гончарські вироби. Анархія виробництва, конкуренція і діяльність скупників - все це приводило до масового зубожіння майстрів.
Щоб піднести гончарство, наприкінці 19-початку 20 ст. засновують керамічні школи ( Миргород, Опішня, Глинське, Коломия, Товсте, Хуст, Ужгород), створюють зразкові гончарські майстерні ( Олешня, Постав-Мука, Будзанів, Виноградів), влаштовують виставки кустарних промислів, організовують продаж його виробів.
Ці заходи в ряді випадків зробили багато корисного, але в цілому не змогли зупинити повільного занепаду гончарства, яке ні в технічному, ні в економічному відношеннях не могло встояти перед озброєною машинами прмисловістю та великим капіталом.
І все ж промисловість поступалася перед гончарством у рівні художньої культури. Саме ця культура, створена зусиллями поколінь народних митців протягом віків визначала стиль, національну специфіку різних промислів і мануфактур.
Найвизначнішим осередком гончарства на Наддніпрянщині вважаються Дибинці з групою довколишніх сіл. Тут здавна робили кахлі, миски, тикви, дзбанки - "бинчики", що мають вухо зверху над отвором, горщики, макітри, фігурний посуд та іграшки. Предмети вкривалися з лицьового боку побілкою, на якій виводили коричневий контур майбутніх малюнків, котрий доповнювали зеленою та червоною фарбами.
Характерною рисою дибинецьких розписів є суцільне заповнення всієї площі кахлі чи миски рясними рослинними орнаментами, великими фігурками чи цілими сценами, що зображують вершників-козаків, музикантів, чумаків, цигана з ведмедем. Вони оточені завитками, листочками, квітами. На краях мисок, горщиків чи дзбанків знаходимо смуги вишуканих геометризованих орнаментів, що чітко виділяються на білому або цеглясто-червоному тлі.
Визначні митці Дибинців Каленик Масюк, Сава Родак, Дмитро Слоква, сестри Тридід та інші на переломі 19-20 ст. створювали різноманітні предмети, вкриті найвигадливішими розписами. Не захоплюючись багатобарвністю, вони вживали традиційні кольори: білий, зелений, червоний та коричневий. На білому, рідше червоному або рожевому тлі обливки зображувалися великі квіти, легко пов'язані між собою гнучкими гілками. Пелюстки квітів - це широкі плями зеленого, коричневого або білого кольорів, оконтурені бурою або білою смужкою на червоному тлі. Масюк любив асиметричні композиції у формі гілки, вазона, які вільно лягали на споді миски чи дзбанка. Вінця та шийки посудин обперізує легка кривулька чи смужка.
Крім рослинних елементів на мисках часто малювали великих півнів, голубів, риби, фігурні сцени, вершників, цигана з ведмедем, чумака та інше.
На початку 20 ст. гончарі Дибинців об'єдналися в артіль, яку очолював К. Масюк. Вироби майстрів експонувалися на виставках, продавалися на внутрішніх ринках, а також експортувалися в країни Західної Європи.
Мистецтво дибинецьких гончарів мало вплив на майстрів Гнильця, Обухова, частково Василькова.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Re: Кераміка
Сообщениеlorik » 04.04.2011, 18:05 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.
На відміну від по-барочному рясних і пишних дибинецьких орнаментів, розписи на кахлях, створених в найвизначнішому осередку художньої кераміки Чернігівщини Ічні, відзначаються стриманістю, поміркованістю: значна частина площини залишена незарисованою, мотиви розміщені обережно і водночас вишукано. На білих плитках кахлі бачимо зображення птахів, оточених гнучкими гілками і листями, вершників, музикантів, карети, дівчини-пряхи, військових тощо. Розписуючи їх, майстри виводили контури малюнків коричневою глиною на білому тлі, після чого доповняли їх плямами зеленого, жовтого та коричневого кольорів.
У багаьох місцевостях Чернігівщини було поширене виробництво особливих плиток, якими зовні облицьовували стіни дерев'яних будинків. Ці плитки мали прості рельєфні орнаменти у вигляді зубців, рисок, квітів і своїм жовтувато-рожевим кольором гарно виділялися серед зелені, якою багата Чернігівщина. Кожна плитка прибивалася до стіни одним довгим цвяхом.
Майстри найвизначнішого на Полтавщині осередку гончарства Опішні не знали в минулому підполивних розписів, а тонкостінні чепурні жовті горщики, глечики, тикви, миски та полумиски розмальовували тонесеньким шаром кольорової глини: білої ("побілки"), червоної ("червінки") чи рудої ("описки"). Ці прикраси за давньою традицією зосереджувалися на верхній частині посудини, на споді і крилах мисок і полумисків і утворювали стрункі смуги, в яких крапки, риски, кривулі, хвилясті лінії, дуги тощо влучно поєднані в суворі, довершені декоративні композиції.
В середині XIX ст. полтавські майстри починають широко застосовувати поливу. Великі червоні миски стали прикрашати стриманими фляндрованими орнаментами. Пізніше, наприкінці XIX ст. система розпису збагачується зображенням сосонок, рибок, квітів та птахів, виконаних способом контурного розпису (ріжкування), які блискуче доповняла вишукана фляндрівка.
У 1894 р. діячі Полтавського земства заснували в Опішні учбову майстерню. Тоді ж були зроблені спроби "створити" власне обличчя полтавській, зокрема опішнянській, кераміці. Не розуміючи, що стиль - не мета, а наслідок творчості, не відчувши глибокого реалізму і витонченої краси опішнянської орнаментики, ініціатори цієї справи почали вимагати від гончарів та учнів Миргородської художньої школи ім. М. В. Гоголя, щоб ті відмовилися від своєї художньої класики і переносили на глину орнаменти вишивки та гаптів.
Саме елементи вишивки бачимо на експонатах виставок 1910 - 1914 рр. Це вази, дзбанки, куманці, барильця, полумиски, вкриті переважно червоною обливкою татрозписані глинами трьох-п'яти кольорів. Орнамент того часу ще сирий нагадує вишивку; його елементи непропорціонально великі, вражають строкаті барви.
Славні традиції мали гончарі Поділля. Тут здавна побутував полив'яний розписаний посуд, скульптура, іграшка, куманці тощо.
Підполивні розписи в Бубнівці на Вінничині першим запровадив Андрій Гончар ще в 60-х роках минулого століття. Тоді почала складатися оригінальна декоратична система, в основі якої лежали рослинні мотиви, збагачені фляндрованими елементами. Білі, зелені та бурі кольори виділялися на вогняно-черврних мисках, полумисках, "вазках" (мисках з високими берегами), дзбанках, куманцях, створюваних Афоном і Мусієм Гарасименками та іншими майстрами. В цьому ж колориті, проте з більшим застосуванням фляндрування та дрібніших елементів працювали майстри Жарденівки, Кіблича, Гайсина.
В XIX ст. зародилися і розвинулися особливо вишукані підполивні розписи на мисках у Смотричі - давньому гончарському осередку, відомому сірими обкуреними виробами. Готуючи фон для майбутніх фляндрованих розписів, майстри крім білої часто вживали коричневу або ще й зелену глини (ангоби). Видатні митці Роман Червоняк, Петро Білоокий, Максим Небесний та інші дрібнесенькою фляндрівкою створювали витончені візерунки птахів та риб в оточені казкової, не знаної ботаніком флори, що пишно розрослася в уяві гончарів.
Такі ж ніжні геометризовані орнаменти наносили на миски та посуд митці Бережан, Підгайців та Товстого на Тернопільщині.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Re: Кераміка
Сообщениеlorik » 05.04.2011, 20:37 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.
Здавна розвивалося гончарство у Сокалі на Львівщині, де витворилися оригінальні види гончарського посуду. Найхарактернішою формою є видовжена тиква з маленькою шийкою та схожим на петельку вухом. В другій половині XIX ст. в Сокалі працював визначний майстер Василь Шостопалець, який прикрашав дзбанки, миски, кахлі ритованим орнаментом і наступним розписом кольоровими поливами - зеленого, жовтого та коричневого кольорів. Характерними для цього майстра мотивами є великі квіткові гілки, птах на гільці, соняшники, які він кладе окремим жмутком, залишаючи значну частину площі незарисованою.
Найвизначнішим осередком художньої кераміки Підкарпаття, де в XIX ст. склалися неперевершені скарби декоративного орнаментального мистецтва, був Косів з суміжним селом Пистинем. Тут робили кахлеві печі та груби, які понині збереглися в багатьох гірських та підгірських селах. Косівська кахлева піч - це довершений художній ансамбль, розрахований на інтер'єр селянської хати. Піч складається з комина, викладеного 2 - 3 ярусами кахлів та карнизу. Припічок і запічок також викладено 2 - 3 рядами кахлів, на білому тлі яких бачимо своєрідні сцени та малюнки, виведені технікою ритування і витримані в зелено-коричневому колориті. Такими ж барвами відзначаються миски, полумиски, пишні барочних форм свічники, тикви, дзбанки, створені славетними майстрами Косова Олексою Бахметюком, Петром Баранюком та митцями Пистиня - сім'ями гончарів Зінтюків, Тимчуків, Кошаків, Волощуків.
Посуд та декоративні предмети здебільшого вскриті смугами геометризованих прикрас, а також рослинними мотивами з вплетеними в них зображеннями звірів та птахів, які нерідко рясно заповнюють стінки предмета. Для кахлів і частково мисок характерні фігурні розписи, що розповідають про події та побут мешканців підгір'я та гір. Це зображення вершників, полонинських пастухів, карпатських опришків, групи військових, панських екіпажів і циркових блазнів, орачів, ткачів, млинарів, а також півнів, левів, оленів, биків, оточених казковою рослинністю, що пишно розквітла в творчій уяві народних митців.
Незважаючи на те, що техніка ритування дозволяє детально виконувати рисунок, в Косові, як і в Ічні та Дибинцях, у відтворюванні фігурних сцен не бачимо й сліду натуралізму. Всі зображення силуетні, двопланові, побудовані за законами декоративного розпису залежно від форми, матеріалу і техніки обробки. Колір локальний.
На початку XX ст. під впливом коломийської гончарної школи, яка насаджувала псевдонародні смаки, косівська кераміка починає занепадати. Потураючи замовникам і купцям, деякі майстри виготовляють електричні куманці та полумиски, вази та свічники, вкриваючи їх акуратним, іноді виконаним під лінійку і циркуль орнаментом, який хаотично розкидають по всій площі предмета. Ці міщанські сувеніри, чужі й незрозумілі самим майстрам, не мали нічого спільного з струнким народним розписом.
Техніка ритування зацікавила спеціалістів керамічної справи - професора Левинського зі Львова та братів Бучінчаків з Ужгорода, які в своїх майстернях робили експерименти як в галузі поліпшення технології, так і в застосуванні народних орнаментів. Ряд споруд, поставлених І. Левинським у Львові, вкриті керамічними фризами та вставками, які нагадують косівську кераміку.
Здавна славилися гончарі Коломиї та Галича. Гончарський цех коломиї у XIX ст. об'єднував близько сотні майстрів, що створили художні миски та кахлі, вкриті зеленими смугами, кривулями та коричневими краплями, квітами, завитками та іншими елементами, властивими техніці фляндрування.
Майстри Галича вдало застосовували затіки зеленої та марганцевої поливи, а також вільні затіки різноколірних глин, що утворювали плями, які нагадували прожилки мармуру.
В другій половині XIX ст. з поширенням свинцевої поливи в Хусті та Дубовинці на Закарпатті зародилися оригінальні підполивні розписи. Покривши широкі тикви - корчаги, дзбанки ("пивники"), глечики ("довжанки") та інший посуд рідкою глиною чорного або червоного кольорів, майстри декількома мазками пензля наносили на них мотиви квіток і рослин, які доповнювалися кривулями та крапками.
У XIX - на початку XX ст. широко вироблялися дитячі іграшки - здебільшого свиточки у вигляді звірків, птахів та фігурок людей, що відзначалися гострою характеристикою образу та високою пластичною культурою. Зручні для транспортування вони бочками вивозилися на далекі ринки Причорномор'я, в Курську і Воронезьку губернії. Найбільше славилися іграшки гончарів з Поділля і Полтавщини.
Українському гончарству здавна відоме також виробництво твариноподібних посудин на рідину - лембиків. У деяких місцях створювалися дзбанки, які переростали в погруддя, що в іронічній формі зображали представників експлуататорських класів.
Майстри Адамівки та Смотрича на Поділлі в XIX ст. робили дзбанки у вигляді погруддя корчмаря, німця-колоніста, задиркуватого поміщика.
Василь Шостопалець з Сокаля зображав товстих монахів, панків та чиновників, нерідко в супроводі написів жартівливого змісту. Вусатих австрійських жандармів відтворював Іван Сименович з Миколаєва.
Твори керамічної скульптури наприкінці XIX - початку XX ст. демонстрував на виставках полтавський майстер Остап Ночовник. Його півнів, баранів, левів відзначало велике почуття пластики, широке застосування наліплюваних валиків та кульок. Свічники з твариноподібними головами, а також лембики у вигляді баранів та левів створювали Павло Калачник з Хомутця та Федір Падалка з Межиріччя на Полтавщині.
Керамічні скульптури масово виробляли митці Цвітної. У Косові та Пистині у XIX ст. побутували скульптури у вигляді баранів, цапів. У XX ст. тут у формі тварин почали виготовляти вазони для вирощування кімнатних квітів.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Ответить на тему  [ Сообщений: 3 ] 


Кто сейчас на форуме Совфарфор

Зарегистрированные пользователи: Bing [Bot], Google [Bot]


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Перейти:  
cron
Copyright © 2010 sovfarfor.com Форум коллекционеров советского фарфора, антиквариата и предметов старины.