Сейчас: 04.12.2016, 12:08




Поиск:
Ответить на тему  [ Сообщений: 9 ] 
Автор Сообщение Совфарфор
 Українська майоліка
Сообщениеlorik » 19.03.2011, 20:41 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.
Сучасна українська майоліка

Василь Щербак 1974 г.

Майоліка - мальована та полив'яна кераміка - один з найбільш поширених і художньо цікавих різновидів декоративного мистецтва, що має дуже давню історію. Вона застосовувалась у будівельному мистецтві єгиптян ще в III тисячолітті до н. е. Досить широко використовувалась полив'яна кераміка в архітектурі Київської Русі. На Україні мистецтво майоліки розвивалося протягом усієї історії українського народу.

Багатовіковий шлях розвитку майоліки позначений етапами високого піднесення і згасання, бурхливого розквіту і спаду. Останнім часом художня майоліка на Україні, як і в інших республіках Радянського Союзу та в багатьох країнах світу, переживає своєрідне відродження. Створено Міжнародну Академію кераміки, до якої входить Радянський Союз і майже всі соціалістичні країни.

На сучасному етапі майоліка на Україні знаходить широке і різноманітне застосування у побуті та архітектурі. Полив'яний посуд й мала керамічна пластика оселяються в житлах трудящих, де виконують роль своєрідних художніх акцентів у домашньому інтер'єрі. Мальовничі декоративні фризи, вставки, монументальні панно та інші майолікові композиції все частіше з'являються на фасадах кінотеатрів, шкіл, палаців культури, спортивних споруд, жилих будинків, а також в інтер'єрах вокзалів, кафе, ресторанів, магазинів тощо. Великою популярністю користуються українські майолікові твори, як характерні національні сувеніри та яскраві своєрідні подарунки.

Все це свідчить, що мистецтво майоліки в УРСР, як і в інших республіках, стало активніше служити людині і задовольняти її естетичні потреби.

Новий етап у розвитку української майоліки, як і всього радянського декоративно-прикладного мистецтва, почався наприкінці 50-х років, коли в плані сучасних вимог комуністичного будівництва було визначено завдання для творчих працівників країни, особливо наголошено на важливості естетичного виховання людини, на необхідності створювати високохудожні вироби для побуту.

Художня практика, республіканські виставки українського декоративно-прикладного мистецтва 1960, 1963, 1967, 1970 років та інші мистецькі події показали, які великі зрушення відбулися в радянській майоліці, як і в усьому декоративно-прикладному мистецтві. Намітились або й викристалізувались нові цікаві тенденції, зокрема новаторське використання народних традицій, прагнення творити відповідно до специфічних властивостей матеріалу, намагання ансамблево вирішувати інтер'єри, практично розв'язувати проблеми синтезу мистецтв.

У наші дні розвиток майоліки на Україні за формами виробництва йде двома річищами: її виробляє художня промисловість та експериментальні підприємства; вона створюється у різних районах республіки окремими народними і професіональними майстрами індивідуально, поза промисловим виробництвом, у домашніх умовах. Однак переважну більшість виробів, безперечно, становить заводська майоліка.

Основними підприємствами по виробництву художньої кераміки в республіці є Васильківський державний майоліковий завод у Київській області, Львівська скульптурно-керамічна фабрика Художнього фонду УРСР, опішнянський завод "Художній керамік" на Полтавщині, Маньківський майоліковий завод Черкаської області, керамічні цехи художньо-виробничого об'єднання "Гуцульщина" та майстерень Художнього фонду УРСР у Косові Івано-Франківської області, Берегівський майоліковий завод на Закарпатті.

У багатьох місцях України - головним чином селах - існує домашнє виробництво майоліки, яка в цілому становить незначний процент порівняно з промисловою художньою керамікою. Найвидатнішими осередками такого виробництва є села Вільхівка (Закарпаття), Дибинці (Київщина), Валки (Харківщина), Адамівка, Смотрич (Хмельниччина), Ічня (Чернігівщина) та ін.

Кожний з осередків по виробництву майоліки - як промисловому, так і домашньому - становить своєрідну художню школу зі своїми самобутніми майстрами, характерними стильовими ознаками, образною системою.

Васильківська майоліка відзначається особливою пластичністю і лаконічністю форми, м'якою плинністю ліній силуету, благородною вишуканістю дзвінких, глибоких за тонами золотисто-коричневих і зелених полив, гнучкістю та різноманітністю прийомів декорування, виразними національними рисами. Третину асортименту становить мала скульптура, решту -декоративний та побутовий посуд і сувенірна мініатюра. Провідними художниками Васильківського заводу є Михайло Денисенко, Валерій і Надія Протор'єви, Неллі Ісупова. Васильківська майоліка на сьогодні займає визначне місце в Радянському Союзі і високо цінується за кордоном, оскільки своїми художніми якостями не поступається перед найкращими світовими зразками.

Характерні локальні художньо-стильові ознаки має сучасна львівська керамічна школа, яка склалася протягом останнього десятиліття. Для львівської кераміки властиві більш вугласті - порівняно з васильківською - форми, суворіша пластика, графічніша окресленість силуету, своєрідний вохристо-коричневий та сріблясто-сірий колорит, переважно графічний характер розпису, частіше поєднання пластичного декору з кольоровим. Загалом кераміка Львова відзначається певною модерністю. Львівські майстри не тільки творчо використовують місцеві традиції, а й сміливо засвоюють кращий досвід інших, насамперед сусідніх народів.

Не останню роль у формуванні художнього стилю львівської кераміки відіграють також технічні прийоми, що їх застосовують місцеві художники. Переважна більшість виробів виконується з кам'яної маси і оздоблюється непрозорими поливами - емалями. Це настільна скульптура, побутовий і декоративний посуд, настінні декоративні пласти тощо. У Львові працює досить велика група майстрів керамічного мистецтва, які гуртуються навколо кафедри кераміки Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва і Львівської скульптурно-керамічної фабрики. Серед них З. Береза, А. Бокотей, Б. Горбалюк, Т. Драган, Я. Захарчишин, В. Кондратюк, А. та М. Курочки, В. Кухарська, Ю. Лащук, Т. Левків, І. Малишко, З. Масляк, Р. Петрук, М. Савка-Кочмар, Н. Федчун, З. Флінта, А. Чистоганова, Я. Шеремета та ін.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Re: Українська майоліка
Сообщениеlorik » 20.03.2011, 18:18 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.
Оригінальним творчим спрямуванням відзначається робота київських майстрів, зокрема Експериментальної майстерні художньої кераміки Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування Держбуду СРСР. Це незвичайний керамічний заклад. Головним його завданням є спільна праця художників і архітекторів над розв'язанням конкретних питань проблеми синтезу архітектури і мистецтва, створення новітніх високохудожніх оригінальних ансамблів. Майстри цього закладу - О. Грудзинська, О. Залізняк, Я. Падалка, Г. Севрук, Н. Федорова, Г. Шарай та інші, використовуючи народні традиції і сміливо застосовуючи останні досягнення технології, створили своєрідний напрям у розвитку сучасної української майоліки, насамперед архітектурно-декоративної (настінні майолікові пласти, блюда, вставки тощо).

Досить традиційною, особливо на фоні сучасної львівської кераміки, є опішнянська майоліка. Остання має глибоко традиційні форми, характерну для Полтавщини квіткову орнаментику. Вироби оздоблюються підполивним розписом. Протягом багатьох років на художньому рівні опішнянської майоліки негативно позначалася і почасти позначається й тепер низька технологія виробництва. Особливо відстала технологія оздоблення поливами. В декорі, насамперед посуду, переважали руді невиразні барви. Хоча при цьому виготовлялися й художньо досконалі речі - як правило, сувенірні вирби (свищики, мініатюрний посуд тощо). Недоліків виробництва не змогла навіть компенсувати творчість таких відомих майстрів, як І. Білик, В. Біляк, О. Кирячок, М. Назарчук, Г. Пошивайло, О. Селюченко, Г. Тягун та інші. Лише останнім часом на заводі "Художній керамік" - головному підприємстві по виготовленню опішнянської майоліки - справи значно покращали. Відкрито експериментальну лабораторію, майстри дістали змого повною мірою виявляти своє мистецьке вміння. І за останні два-три роки тут з'явилися справді високохудожні самобутні твори.

Справжньою оригінальністю позначена косівська, або гуцульська, кераміка, що становить окрему школу. Серед інших груп української майоліки косівська виділяється білою, рідше темно-червоною поверхнею виробів, розписанних характерною гуцульською орнаментикою рослинного і геометричного походження. Остання складається, як відомо, переважно з трьох кольорів (коричневого, зеленого, жовтого) в різних поєднаннях, найчастіше на білому тлі. Форми керамічних виробів Косівщини, зокрема посуду, в більшості випадків лишаються традиційними. Нове у косівській майоліці - скульптурні композиції. Розвиток сучасної гуцульської майоліки пов'язується з іменами художників П. Цвілик, Н. Вербівської. В. Волощук, М. Кикотя, Г. Колоса, М. Озерного, Г. Рощибюк, В. Стрипка та інші.

Окрему цікаву групу становить закарпатська майоліка. Найбільш характерна для Закарпаття кераміка села Вільхівки. У глечиках (довжанках), тиквах (корчагах), мисках та інших речах, які створюються народними майстрами сьогодні, простежуються риси керамічних форм, що ведуть початок від найдавніших часів. Дуже своєрідний і колорит вільхівської кераміки. Темно-коричнева з медово-золотистими розпливами або медово-вохриста поверхня виробів оздоблюється своєрідним орнаментальним розписом, що має білі, зелені та коричневі, м'які за тональністю кольори. Головним джерелом для творчої роботи художників нещодавно збудованного Берегівського майолікового заводу (1967) є народна місцева кераміка. Народні традиції стали також основою для створення декоративного і сувенірного посуду, що його випускає керамічний цех Ужгородської фабрики художніх виробів. Закарпатську керамічну школу репрезентують в основному народні майстри - В. Газдик, М. Галас, М. Лемко, В. Сідей, Ф. Черницький та ін.

Цікаві пошуки по створенню сучасних майолікових виробів провадяться в Центральній художньо-експериментальній лабораторії Головного управління художніх народних промислів Міністерства місцевої промисловості УРСР. Працівники лабораторії В. Духота, Н. Кисельова, М. Мельниченко на основі вивчення народного мистецтва різних етнографічних районів України виготовляють оригінальні керамічні вироби (посуд та скульптура малих форм).

Найбільш характерні зразки тиражуються на опішнянському заводі "Художній керамік", у керамічних цехах Косівського виробничо-художнього об'єднання "Гуцульщина" та Ужгородської фабрики художніх виробів.
На Україні є й інші місцевості, відомі виробництвом самобутньої, позначеної неповторними художніми рисами кераміки (Бубнівка на Вінниччині, Постав-Мука на Полтавщині, Цвітна на Кіровоградщині тощо).

Щодо художньо-функціональних ознак українська майоліка на сучасному етапі досить інтенсивно розвивається в трьох основних напрямах. Перший із них пов'язується з виготовленням майолікового декоративно-ужиткового посуду, другий - з виробництвом скульптури малих форм, третій - з використанням майоліки в архітектурі. Кожен з них характеризується своїми внутрішніми особливостями, які простежуються у творах, що репрезентують ці напрями.

Деякі питання керміки певною мірою вже досліджувалися нашими мистецтвознавцями і висвітлювалися у спеціальній літературі. Останніми роками у республіці видано кілька монографічних праць, присвячених українській кераміці. Тут і нариси з історії загального розвитку майоліки (Л. Логвинська, О. Тищенко), й історико-мистецтвознавчі огляди кераміки окремих районів України (О. Данченко, Ю Лащук), і роботи про деякі різновиди кераміки (С. Кілессо, І. Сакович).

Певні відомості про розвиток майоліки на сучасному етапі можна знайти й у виданнях, присвячених комплексному вивченню декоративно-прикладного мистецтва України, а також у синтетичних працях типу "Історії українського мистецтва". Однак досі проблема тенденцій розвитку і художніх особливостей сучасної української майоліки спеціально не досліджувалась. А вивчення її має важливе теоретичне і практичне значення.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Re: Українська майоліка
Сообщениеlorik » 22.03.2011, 18:23 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.
Декоративно-скульптурний посуд

До цієї групи належить традиційний для української майоліки посуд у вигляді тварин, птахів, людських (чоловічих та жіночих) фігурок, створюваних, як правило, парами, а також так звані куманці, баклаги, плесканці, калачі тощо. Такий посуд виготовляють майже всі керамічні підприємства республіки й окремі майстри, не зайняті на виробництві.

Фігурний посуд у вигляді тварин і птахів побутує на Україні з давніх часів. Щоправда, порівняно з попередніми епохами він значно змінив свою функцію. Раніше такі вироби використовували як святковий настільний посуд. Без баранця, наприклад, не відбувалося жодне весілля. Наповнивши медом чи іншим смачним напоєм, його підносили молодим. Вважалося, що баранець приносить щастя. Тепер фігурний посуд більше використовується лише як окраса інтер'єра, тобто він виконує в основному декоративну функцію. Очевидно, саме через це дехто з дослідників схильний зараховувати його до декоративної скульптури, хоча він твориться насамперед усе ж таки як посуд. Правильніше, звичайно, буде розглядати такі твори, як фігурний, декоративно-скульптурний посуд або ж як вироби, що становлять проміжну ланку між декоративним посудом і майоліковою скульптурою.

Для утвердження та популяризації цього досить своєрідного виду декоративного майолікового посуду чи не найбільше зробив і робить у наш час київський художник Дмитро Головко. Світова слава української кераміки значною мірою пов'язується саме з ім'ям цього видатного майстра. Його барани, леви, бики експонувалися на численних міжнародних виставках і скрізь викликали загальне захоплення. Двічі на міжнародних виставках кераміки - в Празі 1962 року і Фаєнці (Італія) 1969 року його твори були удостоєні найвищої нагороди - золоті медалі, а самого майстра 1970 року обрано дійсним членом Міжнародної академії кераміки в Женеві.

Творчість Дмитра Головка - значне явище в українському декоративному мистецтві.Роботи художника без перебільшення є класичними зразками сучасної кераміки. Вони вражають своєю художньою довершеністю - точністю співвідношення скульптурних мас, красою силуету, пластичною досконалістю ліпленого декору і підкресленою повнозвучністю кольору. Кожен твір Д. Головка неповторно оригінальний за художньо-образним змістом, за індивідуальною емоційною виразністю. А таких творів за кілька десятиліть активної діяльності майстра з'явилося немало.

Художник має багату фантазію і бездоганно володіє широким арсеналом художньо-виражальних засобів.При відносно невеликому асортименті виробів (лев, баран, цап, бик) він ніколи не повторюється. Кожний новий твір Головка - це справжня знахідка. Майстер знаходить нове композиційне рішення, характерні пластично-виражальні засоби, неповторне колористичне розв'язання, тобто митець щоразу творить новий декоративний образ. І творить прекрасно - завдяки буйній творчій фантазії та віртуозному володінню найрізноманітнішими художніми прийомами декоративного мистецтва.

Один з творів Д. Головка 1966 року називається "Веселий лев". Його пластичні маси логічно завершені і гармонійно взаємопов'язані та врівноважені. Ліплений декор у вигляді хвилясто-ребристих рельєфних виступів, що розбігаються від голови вниз по шиї, грудях, ногах та кінчику хвоста, образно передає вовну. Вигравіровані на кумедній морді вуса, вії та інші деталі разом з темно-червоним, малинового відтінку кольором поливи загострюють скульптурну пластику твору, надають йому характерних індивідуальних рис. Лев справді веселий і добрий. Але водночас він і цар звірів. Про це свідчать його монументально-велична постава, могутні груди, міцні ноги, напружено-динамічний силует.

Другий лев, створений художником приблизно в той же час, але за допомогою дещо інших художньо-технічних прийомів, значно відрізняється від першого. При загальній декоративно-монументальній трактовці цей лев насторожений - він ніби вичікує. У нього високо піднесена голова, випуклі очі-кульки, загрозливо відкрита паща і напружено закручений хвіст. Грива, виліплена з джгутиків глини у вигляді кілець ланцюга, нагадує кольчугу. Ліплений подібним чином декор є також у верхній частині ніг та на китиці хвоста. Лев наче грізний, але не страшний - швидше симпатичний. У нього нема такої могутньої сили, як у першого. Та й полива вохристо-медового кольору робить його добрішим, якщо не кумедним.

Різними характерами, точніше, художньо-емоційним змістом позначені барани Д. Головка. Ось один з останніх його творів - круторогий красень-гігант. Висота його - понад сімдесят сантиметрів. Та від цього він не став неприступним. Навпаки, твір сповнений щирої безпосередності і викликає справжнє захоплення своєю дивовижною красою і насамперед незвичайними рогами. Автор особливо акцентує увагу на рогах. Ефектно закручені кількома завитками, майстерно вирішені з погляду декоративної пластики, вони, мов казкова квітка, прикрасили гордо піднесену голову. Своїми розмірами роги становлять третину висоти всього виробу. Груди барана, шия, тулуб оздоблені пластично цікавим ліпленням, яке перегукується з пластикою ріг і підкреслює характер форми виробу, логічно виділяючи окремі конструктивні частини. Чудовим доповненням і завершальним моментом у створенні художнього образу є коричнева полива, якою покрито посудину. Світліша на вершечках та гребненях ліпленого декору й темніша у заглибинах, вона, рефлексуючи, дає фантастичну гру кольорових світлотіней.

Є у Д. Головка барани замріяні, войовничо-задерикуваті, урочисто-величаві. І передає майстер їх настрій відповідними, точно дібраними художньо-виражальними засобами.

Дуже привабливі і художньо досконалі посудини-козлики Д. Головка. Ось той, що побував на Всесвітній виставці у Монреалі. Пружність ліній силуету, пластично красиві вигини рогів, досконала рівновага пропорцій, оригінальність ліпленого декору та приємний тон зеленої поливи - такі головні ознаки цього твору. Характер пластичної обробки козликів значно відрізняється від способу оздоблення левів та баранів. Якщо, наприклад, барани щедро прикрашаються ліпленим декором, то козлики мають таких доповнень небагато. Згаданий козлик оздоблений всього кількома своєрідними ліпленими розетками та галузками-сосонками, розміщеними у ритмі, близькому до ритму пластичних мас. Рослинні елементи ліпленого декору, гіллясто вигнуті роги та зелений колір поливи асоціативно викликають думку про ліс, де живе козлик, адже він дикий, лісовий.

У художніх салонах Києва іноді з'являється струнконогий козлик Д. Головка з красивими рогами- обручами, що викотили аж на спину. Це - гірський мешканець. У нього майже відсутній ліплений декор, зате він вражає декоративною красою силуету, досконалістю конструктивних скульптурних мас.

Чисту, гладку поверхню мають посудини-бики Головка. У них ліплені - як прикраси - лише хребет, що виступає пластичним рельефом, "вовна" на лобі та хвилясто-декоративне воло. Лаконічно вирішені головні пластичні маси, виліплені деталі та кольорові поливи разом і створюють декоративний образ.

Основні складові частини своїх посудин-скульптур (тулуб, ноги, шия) Д. Головко виконує на гончарському крузі, а потім з'єднує, зліплює їх, створюючи таким чином основу певного образу, який далі конкретизується деталями і завершується кольоровим декором. Так народжується різний за образно-емоційним змістом фігурний посуд у вигляді левів, баранців, козликів тощо.

Твори Дмитра Головка сповнені життєствердної сили і духу народного мистецтва, фольклорної краси і мудрості. Вони продовжують та розвивають кращі традиції української майоліки і при цьому є характерно "головківськими", не схожими на твори інших авторів. Художньо досконалі, по-справжньому новаторські, вони здобули визнання не тільки у республіці, країні, а й далеко за її рубежами.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Re: Українська майоліка
Сообщениеlorik » 23.03.2011, 21:19 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.
Промисове виробництво традиційного майолікового посуду у вигляді тварин(як правило, настільного) у наш час найбільш розвинена в Опішні. Його випускає, зокрема, опішнянський завод "Художній керамік". Майстри цього підприємства -згідно з настановами Головного управління художніх промислів Міністерства місцевої промисловості УРСР, якому підпорядкований завод, - основну увагу зосереджують на повторенні старих місцевих зразків, що навряд чи можна вважати доцільним. Окремі художники виготовляють також і нові вироби, однак їх питома вага в загальній масі художньої продукції підприємства дуже незначна.

З погляду художньо-стильових ознак у сучасному фігурному посуді опішнянського заводу можна помітити кілька художньо-технічних прийомів, за допомогою яких створюються декоративні образи. Всі вони традиційні і стосуються насамперед принципів декорування. Так, один з прийомів полягає у декоруванні виробів штампом по сирому. Штампи бувають різні, і способи їх використання також неоднакові. Наприклад, в одних випадках на тулуб баранця у певному ритмі наліплюються глиняні кульки, які далі опрацьовуються натиском штампа, котрий залишає той чи той рельєфний відбиток. Таким чином, на поверхні виробу утворюється своєрідний рельєфно-зірчастий узор. В інших випадках, наприклад при пластичному оздобленні лева, штампом опрацьовуються грива, хвіст та інші деталі.

Поширений в Опішні та й інших місцевостях України і такий прийом, коли посудини-тварини декоруються накладанням на них у певних місцях тоненьких глиняних джгутиків, одержаних протискуванням сирої глини крізь мішковину. Так імітується вовна вівці, грива лева тощо. Образно-декоративне трактування вовни досягається також засобами гравірування. Вигравіровуються, зокрема, хвилясті борозенки в тих напрямках, як звичайно лежить на тварині вовна. Існують й інші прийоми пластичного оздоблення фігурних виробів, котрі обов'язково покривають поливами.

Виразними місцевими рисами й певною авторською оригінальністю позначені фігурні вироби таких опішнянських майстрів, як Іван Білик та Василь Біляк. При цьому їхні роботи, відзначаючись загалом локальною традиційністю, досить різняться між собою характером пластики, способом використання народних традицій. Якщо леви та баранці І. Білика дуже нагадують відповідні народні класичні зразки, то в роботах В. Біляка більше прикмет сучасного стильового спрямування.

Посудина у вигляді лева, наприклад, створена І. Біликом 1960 року, справді дуже близька до кращих народних зразків. Виточені на гончарському крузі і майстерно з'єднані її складові частини (тулуб, шия, ноги), оздоблена штампом грива, ліплена голова - все виконано, як у найкращих народних творах. Та водночас усе ж відчувається, що виріб належить сучасному майстрові. Це простежується у динамічному повороті голови лева, в тому, як художник дещо одноманітну гриву цікаво доповнив декоративним елементом у вигляді своєрідної бороди, що двома енергійними орнаментальними пасмами симетрично розходиться від підборіддя по грудях і посилює динамічність усієї фігури. В цьому - новаторство автора, хоча в цілому твір звучить як досить традиційний.

Своєрідністю творчого пошуку позначені роботи В. Біляка. Цей майстер,сміливо експериментуючи, створює цілком оригінальні вироби, які не позбавлені також місцевих ознак. Таким є, наприклад, його баранець, виготовлений 1967 року. Він складається з двох основних скульптурно-пластичних об'ємів - передньої частини, в якій декоративно згруповано груди, шию, голову і роги, та крупного кулеподібного тулуба, з'єднаного з передньою частиною за допомогою своєрідної тонкої "талії". Красива гостро динамічна дуга рогів своїми кінцями сягає крупа, утворюючи замкнений декоративно оригінальний силует. Твір по-справжньому новаторський, незвичайний. Разом с тим характер ліпного й кольорового декору визначає територіальну приналежніст виробу, надає йому місцевих стильових прикмет.

Виготовляє В. Біляк фігурний посуд і в суто традиційному плані. З таких виробів варто назвати баранця, у якого тулуб нагадує бочечку з короткими ногами-підставками і який декоровано місцевими народними прийомами (штамп, гравірування, ліплення). Однак і в таких роботах майстер виступає новатором, виявляючи своє розуміння завдань, що стоять сьогодні перед художниками декоративного мистецтва, зокрема підкреслює красу силуету.
Слід зауважити, що з приходомна Опішнянський завод вихованця Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва Петра Ганжі (головний художник) творчість місцевих майстрів значно активізувалася, стала більш винахідливою й продуктивною. Протягом останніх двох-трьох років з'явилися цікаві, позначені рисами сучасності твори вже згадуваних Івана Білика та Василя БІляка, а також Гаврила Пошивайла, Володимира Никитченка, Вячеслава Білика, Василя Омеляненка, Михайла Китриша та інших.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Re: Українська майоліка
Сообщениеlorik » 24.03.2011, 14:55 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.
Скульптурно-декоративний посуд у вигляді тварин і птахів займає певне місце і в асортименті художньої продукції Васильківського майолікового заводу. Причому він суттєво відрізняється від подібних виробів Опішні.

Відчутна різниця є, зокрема, у зовнішньому художньому ефекті. Якщо опішнянські вироби дещо грубуваті за формою і мають, як правило, невиразні, приглушені кольорові покриття, то васильківські баранці та півні дзвенять, виблискують красивими декоративними розливами кольорових полив. Більш м'які, пластичні і водночас динамічно напружені скульптурно-декоративні посудини із Василькова також за формою.

Оригінальністю пластики та кольорового декору позначені, наприклад, фігурні посудини у вигляді баранців художника М. Денисенка. Вони можуть бути своєрідними показниками досягнень сучасної української майоліки. У них з великою майстерністю та винахiдливiстю вiдповiдно до сучасних естетичних норм новими художньо-виражальними засобами iнтерпретовано характернi мистецькi традицiї .Завдяки цьому роботи Денисенка належать до кращих новiтнiх зразкiв радянського мистецтва.

Таких високих успiхiв М. Денисенко досягає, вміло використовуючи принципи творення, властивої народному мистецтву, теоретичні знання та завдяки віртуозній професіональній майстерності. Так, зокрема, виготовляючи посудини-баранці, він скористався народним принципом узагальнення форм та їх декорування і знанням законів пластики, пропорції так званого золотого поділу. Тому його баранці мають сміливо узагальнені, пластично виразні й досконалі форми основних частин та дрібних деталій, які, гармонійно поєднуючись між собою, створюють декоративно чітку, красиву ритміку пластичних об'ємів та силуетних ліній.

Для прикладу можна розглянути хоча б баранця оливкового кольору. У нього, як і в народних виробах, дуже узагальнено трактовано точені на гончарському крузі тулуб та передню частину - шию й груди, що переходять у дуже умовно подані монолітною, звуженою донизу циліндричною формою передні ноги. Художнє чуття краси пропорцій пластичних деталей підказало авторові форму та розмір ріг й інших, майстерно вирішених пластичних доповнень. Для кольорового декору художник використав гарну, оливкового відтінку поливу (тло) і коричневі та світло-зелені барви (розпис). Розписано баранця дуже тонко й уміло, в дусі народних прийомів. Твір у цілому відзначає висока мистецька культура. Такими ж досконалими є й інші роботи М. Денисенка.

Високі художні якості властиві фігурним виробам васильківських художників В. і Н. Протор'євих. ББаранці цих майстрів більш масивні, ваговиті за загальним силуетом порівняно з підкреслено декоративними, так би мовити, експресивними творами М. Денисенка. Ось один з їхніх виробів. Пластично вишуканий, компактний баранець має хвилясті рельєфні ряди на корпусі, які образно імітують вовну і разом з рельєфно оздобленими рогами відтворюють вібруючу пластичну ритміку. Завитки ріг, вигин хвоста-ручки, лінія грудей, голови створюють декоративну красу скульптурних форм. Вдало доповнює пластику золотисто-коричнева полива.

Оригінальною є посудина Протор'євих у вигляді півня. Декоративно-енергійна пластика цього виробу посилена кольоровими поливами - золотисто-жовтою, коричневою і зеленою, які декоративно запливають одна на одну, створюючи цікаві ритміко-кольорові акорди. Півень задерикуватий, барвистий. Таким його зробили за допомогою засобів пластики й кольору умілі руки художників.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Re: Українська майоліка
Сообщениеlorik » 26.03.2011, 00:11 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.
Окрему художньо-стильову групу становить фігурний посуд львівських майстрів кераміки.

Львівський посуд в цілому не схожий на вироби з будьяких інших районів республіки. При цьому він у своїй масі неоднорідний. Так, посудини-козлики Я. Захарчишина вражають грайливо-вишуканою, ефектно-динамічною пластикою та узорчасто-тоновим чи комбінованим (матові та блискучі поливи) стриманим кольоровим декором.

Леви та інші посудини В. Кондратюка відзначаються дещо вуглуватою монументальністю і строгим лаконізмом кольору. Вироби М. Гладко мають чітку пластику ліній і мас та стриманий, але досить виразний декор.

Шоправда, майже всі зооморфні посудини львів'ян за своїм художньо-образним змістом та розмірами більше схожі на декоративні статуетки, аніж на фігурний посуд. Анімалістичні статуетки Я. Захарчишина, наприклад, по суті не відрізняються від його ж скульптурних виробів з отворами для наливання рідини. Очевидно, львівські художники перейшли межу умовності скульптурного образу посудини. Адже фігурні посудини - це насамперед резервуари (образно-декоративні). Саме такими завжди були народні вироби - логічно і художньо раціональні.

Фігурний посуд у вигляді тварин створюють також окремі майстри, що живуть у різних місцевостях республіки. Особливою оригінальністю позначені твори Миколи Піщенка - народного майстра з прославленого колись керамічного центра - міста Ічні на Чернігівщині. Його роботи - це своєрідні нехитрі казочки, образно й емоційно трактовані засобами глини.

...Ведмедям закортіло меду, і вони вирішили його добути. Захопивши з собою макітру, пішли на пасіку. Ось уже й вулик в одного у лапах. Другий тримає макітру. Можливо, вона й наповниться солодкою запашною рідиною, яку так люблять клишоногі... Інший твір розповідає, як ведмідь зібрався у ліс по груші. Однією лапою він пригортає до себе миску, другою тримає на плечі дрючок, яким збиватиме дички. Щоб груши не поціляли по голові, накрив її шапочкою.

Твори М. Піщенка викличуть щиру посмішку навіть у найсуворішого критика, а як оригінальні фігурні посудини, безперечно, емоційно прикрасять святковий стіл. Створені вони в найкращих мистецьких гончарних традиціях, з використанням притаманних українському народному мистецтву художньо-виражальних засобів.

Тулуби ведмедів виточені на крузі, лапи й голова ліплені. Ведмеді стоять на задніх лапах. Їх корпус густо покритий глиняними джгутиками, витиснутими кріз мішковину. Так імітовано хутро. Дуже виразні та кумедні мордочки - у кожного своя, характерна. Найчастіше майстер декорує свої вироби зеленою, м'якою за тоном поливою. Кожне із звірят підкреслено індивідуалізоване.

При ознайомлені з творами М. Піщенка на думку приходять найхарактерніші зразки української народної майоліки, скляні вироби гутників, дерев'яні різьблені речі. Автор бездоганно володіє найсуттєвішими народними принципами творення декоративного образу, прийомами узагальнення, народною художньою мовою з її специфічними метафорами, гіперболами, символами та алегоріями.

Дуже самобутний, локально характерний майоліковий посуд у вигляді декоративних півників та індиків виготовляється у селі Цвітній, що на Кіровоградщині. Його творить потомствений гончар, один з найстаріших народних майстрів кераміки Агей Койда. У 30-х роках А. Койда закінчив Опішнянську школу майстрів художньої кераміки. Та повернувшись до рідного села, він не став повторювати форми опішнянської майоліки, а весь час наполегливо розвивав місцеві художні традиції. І його керамічні вироби, як і роботи односельців, дуже своєрідні, типово місцеві, не схожі на твори з інших керамічних осередків України.

Півні та індики А. Койда - узагальнено-монументальні, ваговиті, з великими чистими площинами. Ліпленого декору зовсім мало - виліплені лише голови, дуже узагальнений хвіст та натяки крил. Вироби останніх років найчастіше бувають білого кольору. Майстер уміло використовує природну красу місцевої сировини. Цвітнянська глина багата на каолін, через що міє білий, теплого відтінку колір, Деякі свої твори А. Койда не декорує кольором, а лише покриває білий випалений черепок прозорою поливою. Такі вироби відзначаються підкресленою чистотою, святковістю, урочисто-простою величавістю. Проте у політрі цього майстра є також зелені, коричневі, блакитні та інші барви.

Небуденною красою і своєрідною оригінальністю позначений декоративно-скульптурний посуд київського художника Андрія Холопцева. Колишній учень видатного народного майстра, класика української кераміки Івана Тарасовича Гончара, художник театру А. Холопцев у своїх майолікових творах, які експонуються на республіканських і всесоюзних виставках декоративно-прикладного мистецтва, вміло поєднує професіональне знання та досвід з принципами творчості, властивими народним майстрам.

Характерною рисою в роботі А. Холопцева є також те, що він для кожного нового твору шукає принципово інше композиційне рішення та відповідні художньо-технічні рпийоми для практичного втілення задуму. Так, наприклад, 1960 року майстер виготовив кілька посудин-півників, і всі дуже різні. Один з півнів має горизонтальну композицію - птах витягнув уперед голову, ніби приготувався до бою. Цим досягнуто напруженої динамічності, врівноваженого, декоративно виразного силуету. Професіональне вміння художника виявилося у створенні цікавої, дещо монументально трактованої пластики. А знання багатьох народних прийомів декорування дало змогу оздобити поверхню виробу різноманітними, гарно закомпонованими рельєфно-орнаментальними мотивами, мов коштовна мозаїка. Твір справді оригінальний.

Композиція іншого півня вирішена вертикально. І знову з цікавою пластичною обробкою поверхні в народному дусі. Причому тут створено інші ритми, інші художньо-декоративні ефекти рельєфного декору, оживленого зеленою поливою. Ще одна посудина зовсім умовно, однак переконливо втілена в образі півня. По суті, це грушоподібний графин на круглій ніжці-підставці. Та виразні художні деталі - пробка у вигляді півнячої голови з мальовничим гребенем, сережки, масивна ручка, яка своїм вигином нагадує форму хвоста, умовно трактовані засобами гравірування крила та пір'я - переконливо малюють оригінальний умовно-декоративний образ півня. Є у А. Холопцева також цікаві скульптурно-декоративні посудини у вигляді коника, оленя тощо, а також майолікова скульптура.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Re: Українська майоліка
Сообщениеlorik » 27.03.2011, 14:56 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.
Серед фігурного керамічного посуду останніх п'яти-шести років на Україні з'являються вироби, що нагадують людську постать. Як правило, такі посудини виготовляються парами ("він" і "вона"), хоча створюються також і складніші комплекти, наприклад, під назвою "Сім'я" ("мати" з "дітьми", "пара" з "дітьми" тощо). Показово, що такі вироби можна бачити у різних видах кераміки - майоліці, фарфорі, художньому склі та ін.

Керамічні антропоморфні посудини відомі з дуже давніх часів і виготовлялися та використовувались колись як ритуальний посуд. Їх можна було зустріти серед українських керамічних виробів ще наприкінці минулого століття, наприклад, серед робіт В. Шостопальця - відомого народного майстра з Львівщини. Однак згодом такі вироби все рідше й рідше виготовлялися майстрами кераміки і були майже забуті. Лише в останні роки, коли наші художники, зацікавившись народним мистецтвом, його художніми формами й традиціями, відкрили для себе чимало нового й стали розширювати обрії художньо-образного світу сучасного декоративно-прикладного мистецтва, окремі майстри на основі творчого використання народної спадщини почали створювати й фігурний посуд у вигляді декоративно трактованих людських постатей, звичайно, згідно з сучасними побутовими і естетичними потребами та художнім стилем. Від народної традиції взято лише ідею, основний принцип.

Активні пошуки декоративного образу антропоморфної посудини здійснюють львівські художники. Про це можуть дати уявлення, наприклад, вироби В. Кондратюка та З. Берези, що представляють основні напрями, в яких проводяться експерименти у Львові.

Комплект В. Кондратюка складається з двох своєрідних керамічних пляшок, умовно вирішених в образах чоловіка та жінки, і кількох кухлів - бокалів. Основа посудини - корпус - виточена на гончарському крузі і має форму конусоподібного циліндра, котрий разом з горловиною, що декоративно подана, як голова, нагадує фігурну пляшку чи графин. Доліплені руки (у положенні "в боки") та мальований декор надають виробам рис яскраво виражених декоративно трактованих людських образів - чоловіка та жінки. У чоловіка виточений корпус-циліндр поставлений разширеною частиною догори, завдяки чому фігура вийшла широкоплечою - чоловічою. У посудини, що зображує жінку, корпус розширюється від плечей донизу і разом з узятими в боки руками та іншими художньо-декоративними деталями справді нагадує жіночу постать.

Обидві посудини-фігури не просто абстрактні людські образи - це гуцульська пара. Конкретності тут досягнуто головним чином засобами кольорового декору, який сам по собі досить оригінальний і такий же винахідливий, умовний та строго лаконічний, як і форма. Обличчя й руки, що виконують роль ручок посудини, теракотові (світло-сірого кольору). Темно-коричневою емаллю по вохристій матовій основі умовно графічно, контурно, намальовано киптарі. Нижня частина коричнева: у "нього" - чистий тон, у неї - з поперечними темно-коричневими емалевими смугами, які передають жіночий одяг (горботку). Темно-коричневою емаллю виконано пояси, широкі декоративні підведення внизу, головні убори та орнаментально-графічний дуже умовний малюнок обличчя. Бокали зверху коричневі, матові, зсередини покриті темно-коричневою блискучою емаллю, котрою, як і в фігурних посудинах, зверху по матовій поверхні нанесено поперечні смуги. Разом усі компоненти набору становлять характерний, архітектонічно й колористично строгий, дещо грубувато-монументальний ансамбль.

Основні компоненти розглянутого комплекту сприймаються насамперед як посуд, тобто в них домінує утилітарна ознака - це фігурний, скульптурно-декоративний, образний, але посуд. Щоправда його пластичне розв'язання позначене деякою вуглуватістю, рубаністю форм.

Дещо інший характер мають фігурні вироби З. Берези. Так, наприклад, дві посудини цього автора у вигляді чоловіка і жінки теж вирішені досить умовно, декоративно. Однак у них не вгадана міра скульптурності декоративного виробу. Художник основну увагу приділив тому, щоб посуд якомого більше своїми формами був схожий на людину. Він підкреслює не утилітарну основу виробу, а його образотворчу суть, скульптурність. Тим часом це не скульптура, а посуд. І тут уже доводиться говорити про втрату специфіки, про порушення закономірностей декоративного мистецтва.

Ось чому навіть дещо грубоватий фігурний посуд В. Кондратюка більш логічний, бо він насамперед посуд, а потім уже наділений певним образом у межах даного виду мистецтва. Крім того, образи, створені З. Березою, не зовсім зрозумілі з етнографічного погляду. Чоловік і жінка одягнені в безрукавне вбрання, яке нагадує український жіночий корсет. Але ж чоловіки корсетів не носили. Можна припустити, що в даному разі вбрання умовне. Однак відомо, що й умовність має реальний грунт, свою логіку і символізує конкретний зміст.

Таким чином, у виготовленні антропоморфного посуду львівськими художниками можна помітити дві тенденції. Одна з них полягає в тому, що при яскраво вираженій образності фігурного посуду чітко підкреслюється його функціональна особливість - основна роль як посуду, а не скульптури. Друга тенденція пов'язується з намаганням художників зробити свої фігурні вироби підкреслено скульптурними, тобто створювати не посуд у вигляді декоративної скульптури, а навпаки, скульптуру з ознаками посуду, що принципово невірно - скульптура має інші завдання й свої пластичні закони щодо побудови образу. Така тенденція властива не тільки деяким антропоморфним посудинам, як, наприклад , виробам З. Берези, а й фігурному посудові львів'ян у вигляді тварин, про що мовилося вище.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Re: Українська майоліка
Сообщениеlorik » 28.03.2011, 18:53 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.
Декоративно-скульптурний посуд, який нагадує людські постаті, виготовляють і художники Василькова. За своїм образно-емоційним змістом він значно відрізняється від подібного посуду львівських майстрів. Васильківські художники, зокрема В. і Н. Протор'єви, обрали, здається, більш правильний шлях. Вони створюють такий посуд у гумористичному ключі. Справді, не можна не посміхнутися, коли розглядаєш майолікове подружжя під назвою "Кияни".

Щодо форми та кольорового розпису комплект простий і виразний, характерний за емоційно-образним змістом, хоча й вирішений дуже умовно. Загалом обидві посудини мають майже однакову форму, але чоловіча фігура крупніша. Основу посудини становить куляста, повна, ледь помітна витягнута та звужена догори форма резервуару. Корпус доповнюють так само повні, округлі голови та руки, що м'якими вигинами поставлені в боки. Все максимально узагальнене, умовне, але пластично цікаве й переконливе. Це насамперед декоративні посудини з двома ручками, які до того ж з відтінком гумору нагадують людські постаті - присадкуваті, натоптані, "товщі, аніж довші". Обидві посудини суцільно вкриті тепло-рожевим за кольором ангобом, по якому в графічній манері виконано розпис блискучою коричневою поливою. Декор - гранічно умовний і мінімальний, зроблений буквально кількома штрихами. На світлому матовому фоні блискучий темний розпис виступає ажурними орнаментальними ритмами, створюючи виразні декоративні образи гумористичного характеру. Такий посуд привертає увагу, викликає добрий настрій. А якщо так, то мети досягнуто.

Менш удався В. і Н. Протор'євим комплект фігурного посуду ("він" і "вона"), що має назву "Гуцули". Виконані у типово васильківських, м'яко заокруглених формах (основа корпусу - грушоподібна) й розписані в місцевій стильовій манері, посудини-скульптури не відтворюють образу гуцулів, мало асоціюються з гуцульським мистецтвом, для якого властиві більш стрункі, геометризовані форми і ритм. Згадаймо гуцульські килими, ліжники, художнє різьблення, одяг і, зокрема, майоліку, орнаментальні форми і ритми яких великою мірою залежать від форм та ритмів , що їх спостерігають місцеві майстри у навколишній природі з її стрункими геометризованими силуетами смерек, крутими схилами та ритмами гір, стрімкими потічками. Відповідними ритмами розміщуються в гуцульському народному мистецтві і постаті людей. "Гуцули" Протор'євих за формою нагадують швидше полтавчан, ніж жителів Карпат. Намальовані на повних округлих фігурах киптарі здаються випадковими, так як і зав'язані пояси, бо відомо, що гуцули в основному худорляві, стрункі, і вони носять широкий шкіряний пояс - черес. Взагалі в декорі розглядуваних посудин відсутній чіткий добір елементів вбрання, що є обов'язковим навіть для таких умовних творів. Ці вади декоративно-скульптурного комплекту "Гуцули" властиві його сувенірному варіанту. Створення подібних виробів вимагає від художника глибокого знання мистецьких особливостей не тільки свого краю, а й тих етнографічних районів, з якими певним чином пов'язується задуманий твір.

До цікавих зразків антропоморфного посуду можна віднести декоративну вазу "Полтавка" Нонни Кисельової. Це насамперед добре знайдена в пропорціях, характерна посудина. Але посудина не звичайна. Своїм силуетом та вміло вирішеним гравірованим декором ваза дуже нагадує жінку в українському вбранні (плахта, намисто, очіпок тощо). Всі деталі гармонійно поєднано та підпорядковано єдиному задумові.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Re: Українська майоліка
Сообщениеlorik » 29.03.2011, 18:49 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.
Групу українського фігурного посуду і сьогодні неможливо уявити без таких традиційних, типово українських виробів, як куманці, баклаги, барильця тощо. Вони виготовляються в наш час в усіх керамічних осередках республіки і відзначаються великою різноманітністю форм і кольорового оздоблення.

Виникнувши на Україні на основі своєрідного переосмислення східної посудини - кумгана ("посуду пустелі"), український куманець в XVI - XVII ст. набув характерних національних рис і відтоді широко використовується як святковий посуд для напоїв. Від східного кумгана, між іншим, походять також російські кумгани і квасники, молдавські бурлуї, болгарські крондири, які модифікувались у характерні для російського, молдавського та болгарського народного мистецтва форми. Тому між українським, російським, молдавським і болгарським посудом такого типу є чимало спільного. В минулі часи серед українських куманців чи не найбільш славились опішнянські. Саме вони разом з іншими майоліковими виробами свого часу зробили українську кераміку відомую світові.

Традиційні куманці, а також баклаги, барильця та інші фігурні вироби виготовляються в Опішні й тепер.

Асортимент фігурних виробів тут складається переважно з сувенірних куманців, баклажок, брилець. Розписуються вони, як і вся опішнянська майоліка, характерним місцевим квітковим орнаментом на рожевому, голубому, та темно-коричневому ангобовому фоні.

Здавна виготовляють фігурний посуд у вигляді куманців ("плесканок") та баклаг майстри Косова. За своїми формами, колоритом і характером розпису вони звичайно різняться від опішнянських. Якщо куманець з Полтавщини за конструктивною побудовою має в основному одну форму, складовими частинами якої є кільцеподібний тулуб на масивній круглій ніжці, горловина, ручка і носик для виливання, то гуцульський куманець побутує в кількох принципово відмінних варіантах. Крім куманців, у котрих форма аналогічна опішнянській, у Косові виготовляються також куманці без носика і ручки (рідина наповнюється та виливається через горловину), куманці з двома ручками (друга ручка замість носика). Форми гуцульських й опішнянських баклаг у принципі однакові: дископодібна основа-резервуар з чотирма маленькими ніжками-підставками, горловиною та вушками у верхній частині. Різниця полягає лише у тому, що верхня частина основи у гуцульській баклазі трохи витягнута та розширюється догори відносно висока фігурна горловина, тоді як опішнянська баклага має форму круга і низьку пряму горловину. Розписується фігурний косівський посуд характерними для гуцульської кераміки орнаментикою та барвами (зеленим, коричневим і жовтим кольорами по білому фону). При орнаментуванні баклаг гуцульські майстри часто використовують мотив птаха тощо. Особливо любила так розписувати П. Цвілик.

Свою художню форму мають куманці Василькова. Корпус з чотирма ніжками та горловиною у них не кільцеподібний, а дисковий, як у баклаги, і в принципі такі, як і в опішнянського куманця, трубчастий носик для виливання рідини та ручка у верхній частині. Отже, васильківський куманець не має в центрі корпусу наскрізного отвору. Подібний посуд О. Тищенко слушно називає перехідним від баклаги до куманця ("куманець-баклага").

Проте в практиці за таким посудом давно і міцно закріпилася назва куманець. Тому його і слід розглядати як один з різновидів куманця.

Подібно до більшості васильківських майолікових виробів місцеві куманці мають довершену форму (особливі вигини ручки, носика, ніжок, завершення горловини) та специфічний декор. Ось куманець "Зелений". З обох його боків корпус прикрашений ліпленим орнаментальним бордюром, який виконано низьким рельєфом у вигляді замкненого кола, вдало розміщеного на круглій площині посудини. Пластично досконала форма з належним художнім чуттям доповнена кольором. М'яко розлита зелена з теплим сірим відтінком полива оживляє форму. Запливши у заглибини товщим шаром, а тому й темнішим, вона добре виділяє ліплений орнамент, підкреслює круглу основу виробу, завдяки чому виразніше читаються пластично трактовані деталі. Зелений васильківський куманець став одним з найпопулярніших серед українських художніх сувенірів.

Васильківський майоліковий завод та інші керамічні підприємства випускають прекрасну сувенірну мініатюру у вигляді фігурного посуду. Викликає захоплення, наприклад, сувенірний куманчик "Бублик", створений 1959 року Прокопом Бідасюком. Основна частина цього виробу - тулуб - дійсно зроблена у вигляді бублика. Надзвичайно вишуканими, бездоганними щодо пластики є точно знайдені в пропорціях ручка, носик, горловина та ніжки.

Куманчик покритий золотисто-рожевою, теплого відтінку поливою. Декоративне звучання красивого золотистого кольору посилюється майстерним доповненням - художньо розлитою світло-коричневою поливою на горловині та плечиках виробу, яка м'яко переходить в основний тон. Створено також чимало інших чудових майолікових сувенірів.

Все сказане вище про декоративно-ужитковий посуд свідчить, що в наш час українські майстри майоліки ведуть активні пошуки у створенні нових оригінальних художніх форм, характерних сучасних зразків майоліки. У цьому їм допомагає звертання до традицій української кераміки, вивчення місцевого народного мистецтва, творче засвоєння здобудків світової художньої культури. Нові зразки майолікового посуду засвідчують, що вони народжуються головним чином у традиційних центрах і позначені виразними місцевими художніми рисами. У багатьох работах вдало розв'язується проблема утилітарного й естетичного, а також проблема новаторства і традицій.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Ответить на тему  [ Сообщений: 9 ] 


Кто сейчас на форуме Совфарфор

Зарегистрированные пользователи: нет зарегистрированных пользователей


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Перейти:  
cron
Copyright © 2010 sovfarfor.com Форум коллекционеров советского фарфора, антиквариата и предметов старины.