Сейчас: 11.12.2016, 00:14





Поиск:
Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 
Автор Сообщение Совфарфор
 Будянська фаянсова фабрика під час Першої Світової війни
Сообщениеlorik » 18.02.2011, 13:27 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.
Будянська фаянсова фабрика Товариства М. С. Кузнєцова під час Першої Світової війни


Розглядаються зміни економічних та соціальних аспектів функціонування Будянської фаянсової фабрики Товариства М. С. Кузнєцова під час Першої Світової війни. Зроблено висновок, що для підтримки роботи фабрики керівництво змінило асортимент продукції відповідно до військових держзамовлень.

Роботи вчених, присвячені вивченню виробництва фаянсу в Україні, мають переважно художнє та естетичне спрямування. Перше грунтовне дослідження про Будянську фаянсову фабрику Товариства М.С.Кузнєцова було надруковане в ХІХ ст. Т.Дорошенком. Автор написав коротку історичну довідку про підприємство, де охарактеризував технологічний процес виготовлення фаянсу на фабриці із зазначенням назв машин і устаткування, з поясненням їх функціонування і призначення. У роботі також подано опис розміщення корпусів фабрики, а також деякі відомості щодо соціальної діяльності Товариства М. С. Кузнєцова на підприємстві.

Потім наукове зацікавлення цією темою і спроби її дослідження з’являються лише за радянських часів, але вони носили періодичний характер, тому в історіографії українського фаянсу спостерігається чергування періодів інтересу і забуття.

Здобуття українським народом незалежності надихнуло дослідників на пошук нових напрямів, проблем і методології у вивченні історії виробництва фарфора і фаянсу. Серед сучасних дослідників провідне місце займають праці А.Ферчук. Дослідниця Будянської фаянсової фабрики Т.Безрукова опублікувала низку статей з цієї проблематики, частина з них розміщена у періодичних виданнях.

Дослідженням діяльності товариства М.С.Кузнєцова займаються російські науковці Е. Галкіна, Р. Мусіна. У праці Р. Мусиної «Русский массовый фарфор конца ХІХ – начало ХХ века (на примере продукции «Товарищества М.С.Кузнецова»)» вміщено відомості про діяльність Будянської фаянсової фабрики Товариства М. С. Кузнєцова, удосконалення машинного устаткування підприємства, описано життя, матеріально-соціальний стан робітників тощо.

Перша світова війна почалася 1 серпня 1914 p., коли Німеччина оголосила війну Росії, а 3 серпня - Франції. Європа була розколота на два воюючих угруповання: з одного боку - Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, пізніше до них приєдналися Туреччина, Болгарія, з іншого - Англія, Франція, Росія. Протягом першого року війни російським урядом не було ухвалено жодного кардинального рішення у сфері регулювання економіки. Урядові законодавчі акти цього періоду передбачали виключно обмеження і заборони, що грали певну позитивну роль в прифронтовій смузі, але негативного відбилися на тилових районах, перешкоджаючи проведенню загальнодержавних мобілізаційних заходів. Не випадково представниками буржуазних кіл перший рік війни був названий «втраченим роком».

На долю Росії в останнє передвоєнне десятиліття випали два важкі потрясіння - російсько-японська війна і революція 1905–1907 рр.

Суб’єктивними чинниками, що уповільнили темпи мобілізації економіки, можна вважати помилкові положення російської військової доктрини, що визначала норми озброєння армії; упевненість правлячих кругів у високій регулюючій ролі державних інститутів і економічного потенціалу державного сектора промисловості, традиційно сильного в Росії; нарешті, в ідеї самодержавства, глибокій переконаності в неподільності влади. Для уряду і його оточення ставало очевидно, що мобілізація приватної промисловості неминуче вела до залучення буржуазії, зокрема опозиційної, до регулювання національної економіки, а, отже, до її просування до влади економічними каналами. Побоювання перетворення самодержавної монархії в монархію буржуазну сковувала волю правлячої верхівки до вживання необхідних заходів. Тому російський уряд невиправдано орієнтувався на іноземні військові замовлення, проявляв невизначеність в ухваленні рішень, направлених на мобілізацію економіки.

На початку 1915 р. були утворені спеціальні державні установи – Особливі наради з оборони, забезпечення паливом шляхів сполучення (установ, підприємств, що працюють на оборону), з перевезення палива, продовольства і військових вантажів, у продовольчій справі, для роботи з біженцями.

Найважливішою була Особлива нарада з оборони, що керувала військовою економікою і постачанням фронту.

У роботі Особливих нарад разом з чиновниками міністерств брали участь представники регулюючих державних органів, Державної думи, Державної ради, що знаходилися під впливом монополій і банків. Все це свідчило про зрощення державного апарату з капіталом і оформлення державно-монополістичного капіталізму.

В цілях надання допомоги фронту буржуазією і поміщиками були утворені Всеросійський земський союз і Всеросійський міський союз, що створили об’єднаний комітет – Земгор. Для організації допомоги хворим, пораненим і біженцям були установлені губернські, повіти, фронтові і обласні комітети, що виконували потім в кустарних і дрібних підприємствах замовлення військового відомства на одяг, взуття, обмундирування. Проте із загальної суми замовлень в 242 млн. крб. організації Земгора випустили продукцію всього лише на 80 млн. крб..

Війна з її величезним попитом на предмети бойового і матеріального постачання армії та флоту викликала структурні зміни в промисловості країни.

Швидко розвивалися лише ті її галузі, що працювали для задоволення потреб фронту, а решта здебільшого скорочувала своє виробництво. Всього протягом 1914 – 1917 рр. у країні закрилось близько 1800 підприємств переважно легкої та харчової, а також лісової та будівельної промисловості. Не становила виключення порцеляно фаянсова галузь. У Новгород-Волинському повіті від 25 серпня 1915 р. у зв’язку з евакуацією машин за військовими причинами перестали функціонувати наступні фабрики і заводи: фаянсовий завод в селі Кам’яний брод – 70 робочих, фарфоровий завод м. Городниця – 5000 робочих, фарфоровий завод м. Барановка 700 осіб, фарфоровий завод селище Довбуш – 500 осіб, фарфоровий завод при селищі Токарівка 100 осіб.

Всі працівники цих заводів і фабрик, жителі навколишніх сіл і містечок, роз’їхалися по своїм місцям проживання.

Підприємства закривалися або скорочували своє виробництво через відсутність палива і сировини, нестачу робочих рук тощо. Царський уряд, не врахувавши, що війна вимагатиме максимального напруження сил всього народного господарства, і в першу чергу промисловості, не закріпив за підприємствами необхідної кількості кваліфікованих робітників. Від призиву в армію звільнялися лише робітники та службовці залізниці. Таким чином, до армії було мобілізовано понад 30 % довоєнної кількості промислових робітників.

Війна 1914 року внесла великі зміни до відладженого механізму кузнєцовського виробництва. Беручи до уваги, що внаслідок війни, торгові справи призупинилися, доставка закордонних матеріалів: золота, фарб, кобальту і декалькомані припинилася, правління ухвалило скоротити виробіток товару на всіх фабриках наполовину. При цьому було висловлено бажання, щоб всі робочі залишалися на фабриках і працювали три-чотири дні на тиждень.

Оскільки слід було негайно реалізувати залишки товарів в «торговлях», то працівники торгівлі, працювали «у будь який час дня і ночі», отримуючи відповідну платню. Але навіть їм, з першого серпня почали виплачувати тільки 80%, оскільки торгові справи були припинені і не було достатнього притоку готівки від покупців. Тоді ж були скорочені кредити неблагонадійним оптовикам.

Робочих і службовців забирали в армію, і господарям фабрик треба було піклуватись про сім’ї, що залишилися. Призначалася допомога дружинам у розмірі двох з половиною карбованців, дітям до 15 років – двох карбованців.
Тим, хто жив за наймом виплачували «квартирні» два карбованці, а працівникам торгівлі – п’ять карбованців. З тих, хто жив в господарських квартирах, плату не брали до повернення кормильця.

Все більше труднощів зазнавало виробництво: транспорт не справлявся з перевезеннями, дорожчало паливо. В результаті росли ціни на фабричний товар. В особливо скрутному становищі опинилася Ризька фабрика. Небезпеку
окупації західних земель Росії викликала необхідність в евакуації фабрики.

Рішення про це було підписане 28 липня 1915 року. Кузнєцови позбавлялися потужного виробництва. Фабрика оцінювалася за даними 1912 року в 2 256 928 крб. У 1914 році вона виробляла товару на 2 380 860 крб. За рік до війни там працювало 2 900 чоловік, а на момент евакуації чисельність скоротилася до 1950 чоловік. Частина робітників фабрики була переведена на Будянську фабрику.

Під час війни в бухгалтерських книгах Товариства вражає безліч видів виплат допомоги, пенсій. У 1914 р. на Будянській фабриці було створено комітет службовців товариства зі здійснення допомоги сім’ям робітників,
призваних на військову службу, а також каса наречених. Так окремі графи стосувалися робочих, службовців, сімейств мобілізованих, окремо виділялися нещасні випадки. Цікаво, що у військові роки пенсії видавалися з вирахуванням 30% службовцям і 20% робочим. З 1травня 1916 року вирахування були відмінені. Добре розуміючи, якою складною для Кузнєцових була військова пора (евакуація підприємств, проблеми з доставкою імпортної сировини тощо), вони не знімали з себе вирішення соціальних проблем фабричних працівників. Проте у зв’язку з нестабільним положенням політичного і соціального життя в країні проблем не ставало менше.

У вересні 1917 року з правління Товариства на заводи розсилається циркуляр, в якому сповіщалося про продаж продуктів з торгової комори з 1-го жовтня за собівартістю (вартість продукту і провезення його на фабрику).

Враховуючи подорожчення життя, правління зробило надбавки до допомоги інвалідам і сім’ям мобілізованих у розмірі 25% . При цьому воно доводило до відома робочих, що за самовільне припинення робіт плата за прогул проводитися не буде.

У травні 1915 р. на IX Торгівельно-промисловому з’їзді за пропозицією П.П. Рябушинського був утворений Московський військово-промисловий комітет (МВПК). «Гаряча промова Павла Павловича на минулому торговельно-
промисловому з’їзді, - відзначав лідер Товариства заводчиків і фабрикантів Московського району Ю. І. Поплавський, - послужила головним поштовхом для заклику всієї вітчизняної промисловості до мобілізації».

Рябушинський пристрасно звернувся до ділової еліти країни: «Кожна фабрика, кожен завод – всі ми повинні тільки і думати, щоб зломити цю ворожу силу... Ми повинні зломити цю багатоголову німецьку змію, яка нас обплутала і зверху, і знизу, і зсередини, і ззовні». До складу МВПК увійшли представники 26 галузей промисловості, розташованих на території, що включає 12 центральних губерній.

У березні 1916 року «Товариство М. С. Кузнецова» виконало замовлення МВПК на 1 млн. телеграфних і 100 тис. шт. телефонних ізоляторів.

Велика і напружена робота Кузнецових з відновлення виробництва оборонного значення була оцінена належним чином Міністерством Торгівлі і Промисловості. За достроковий випуск замовлення – «за вісім тижнів до обумовленого терміну» був знижений відсоток по виділеній Товариству позиці до 0,6% річних, проти зазначених раніше 3%. Проте не все проходило так легко. Були чималі труднощі в освоєнні нового виду товарів, спрямованих на військову оборону на фабриках. Все це приносило додаткові збитки. А життя тим часом неухильно дорожчало.

Наголошувалися труднощі з матеріалами, паливом і робочою силою. Через зростання цін доводилося збільшувати заробітну плату. Виплати допомоги інвалідам, сім’ям, що залишилися без годувальника, нареченим, квартирних і ін. вимагали додаткових засобів. На соціальні виплати в 1918 році товариство виплатило 229 380 крб. Доводилося піднімати ціни на свій товар. Заробітна плата до 1917 року збільшилася на 230%, а ціни на товар до цього моменту піднялися на 250%. В цілому ж ціни з 35% в 1915 року до вересня 1918 року збільшилися до 1000%. При цьому попит на товари знижувався, доводилося відмовлятися від торгівлі на ярмарках.З 1915 року не вивозили продукцію на Ірбітську та Вологодську ярмарки, з січня 1916 року відмовилися від участі в Симбірській, а на Нижньогородській торгували тільки в одній лавці. З 1917 року вже не торгували і на Ярославському, Казанському і Рибінському ярмарках.

Військовий час, тим часом, вимагав негайного виконання державних замовлень не тільки технічного, але і побутового призначення. Фабрики поставляли посуд на склад імператриці, у військові шпиталі в Кронштадті, Царському Селі, Петергофі, Вітебську; у Школу прапорщиків в Гатчині, піхотним полкам, в Міський комітет Всеросійського Союзу міст, в Правління Червоного Хреста, в Центральний Військово-промисловий комітет і т.д..

На 1 січня 1916 р. загальна кількість працівників на Будянській фаянсовій фабриці становила 1266 осіб; з них чоловіків 534, жінок 581, підлітків до 17 років: чоловічої статі 91, жіночої статі 55, військово зобов’язаних 316.

На 1 січня 1917 р. загальна кількість працівників на Будянській фаянсовій фабриці становила – 945 осіб: жінок - 636, підлітків чоловічої статі до 17 років – 121, чоловіків старше 43 роки – 188, військовозобов’язаних – 316, з них
отримали відсрочку – 68.

Починаючи з 1915 р. у з’язку з військовими діями фабрика зазнала проблем з отриманням з-за кордону каміння і глини, тому були прийняті міри для пошуку вітчизняної сировини.

З 1 серпня 1914 р. по 1 серпня 1915 р. фабрикою було переплачено у порівнянні з попередніми цінами: за матеріали – 2160 крб., золото і фарби – 7300 крб., за паливо – 18000 крб., за виплату заробітньої плати – до 4500
крб..

У зв’язку з військовими діями для таких вантажів як глина, земля, крейда, негашений вапняк, алебастр, гіпс, фарфорово-фаянсові вироби у 1915 р. в країні було скорочено строк вигрузки з 12 годин до 8, тому фабриці потрібно було встигати вигружати товар і матеріали за 8 годин, щоб не виплачувати за простій вагонів.

Будянська фаянсова фабрика виконувала військові замовлення. Внаслідок цього фабрика почала випускати сантехнічний фарфор для потреб армії та госпіталів. У 1916 р. Будянською фабрикою було виконано такі замовлення:
- для Єкатеринодарського комітету російського союзу міст (Ростов-на-Дону) замовлення на 5000 штук полукружок за ціною 11 крб. 40 коп. за сотню (рахуючи 90 % націнку);

- -для головного комітету Всеросійського головного союзу на суму 84 крб. 70 коп.;

- для Земського союзу допомоги хворим і пораненим воїнам (відділ комітету північного фронту) на 50 тисяч фаянсових білих кружок за ціною 17 крб. ½ коп.;

- для Центрального воєнно-промислового комітету (санітарний відділ) замовлення на 5 тисяч фаянсових круглих підкладних суден за ціною 2 крб. за штуку;

- для Всеросійського земського союзу допомоги хворим і пораненим воїнам замовлення для потреб лазарету 25000 мисок трактирних 8 крб. 20 коп. за штуку, 25000 полукружок 16 крб. ½ коп. за штуку.

Крім звичної продукції фабрика почала також виробляти комплектуючі для зброї. Це вимагало значного переобладнання фабрики. 20 жовтня 1916 р. Товариством М. С. Кузнєцова була придбана фірма Південно-російське виробництво «Болт, шуруп, гайка» зі всіма правами і обов’язками, яка була повністю ліквідована у зв’язку з неможливістю відновити своє виробництво через відсутність станків, конфіскованих через несплату податків і позик.

Товаристовом Кузнєцова також було викуплено станки фірми у ревізійної комісії. Таким чином, фабрика повністю переорієнтувалась на військові потреби. У 1916 р. було виконано замовлення на чавунні снаряди до 90 мм бомбомету німецького зразка 6 000 штук за ціною 2 крб. 15 коп. на суму 12 900 крб.за замовленням харківського і московського військо-промислових комітетів і харківського обласного комітету; замовлення Московського військово-промислового комітету від 31 серпня 1915 р. на чавунні гранати до 90 мм бомбомету німецького зразка 50 000 штук за ціною 2 крб. 20 коп. на суму 110 000 крб.; замовлення Харківського обласного комітету Всеросійського союзу міст від 31 грудня 1915 р. на чавунні снаряди до 90 мм бомбомету німецького зразка 20 000 штук за ціною 1 крб. 90 коп. всього 38 000 крб.

Фабрика також виробляла для Всеросійського земського союзу міст випуклу плитку з глазур’ю для обкладення цілиндричних котлів, для виготовлення хімічних кислот, потрібних для діючої армії.

За 1916 р. Будянською фабрикою були виконані такі замовлення для потреб державної оборони: фаянсові кружки 123 400 штук, миски трактирні 13 000 штук, тарілки 12 000 штук, блюдця 15 000 штук, чайники 120 штук,
підкладні судна 5 000 штук.

Підприємства, які працювали на оборонну держави могли користуватися певною допомогою. Так, у 1916 р. вугільно-виробнича комісія виділила для задоволення потреб службовців і робочих Будянської фабрики, які працюють на оборону держави 300 пудів керосину. Деякі підприємства Російської імперії у роки війни використовували працю військовополонених. Товариство М. С. Кузнєцова не використовувало таку практику.

Відповідно до постанови зборів від 31 жовтня 1916 р. працівники та службовці Будянської фабрики вносили одноразовий внесок 1 крб. за рік в Бюро союзу заводів харківського району, що працювало на оборону
держави.

У воєнні роки фабрика працювала у тяжких умовах, боло втрачено багато робітників, яких призвали на фронт. За 1914 р. збиток від прийнятих в мобілізацію становив 735 крб. 89 коп. Тому 14 березня 1915 р. у зв’язку з неповним штатом службовців правління наказує після Великодня не давати робітникам ніяких відпусток за виключенням тільки тяжкохворих, яким може бути дана відпустка тільки з дозволу управління. На протязі своєї роботи Товариство М.С. Кузнєцова давало своїм працівникам змогу вкладати вільні власні кошти під відсотки у розвиток фабрики. Але, починаючи з 1915 року була прийнята постанова про термін повернення вкладених заощаджень службовців фабрики: «Службовцям, які мають на фабриці вклади на відсотки, видавати назад внесені кошти тільки після заяви, поданої в правління або в контору фабрики. Гроші видаються на потреби до 200 крб. упродовж трьох днів, від 200 крб. до 1000 крб. через 14 днів, понад 1000 крб. через 30 днів.

З 1 травня 1915 р. Товариство М. С. Кузнєцова постановило на Будянській фаянсовій фабриці видавати допомогу сім’ям призваних на військову службу у такому розмірі:

1) сім’ям, призваних на військову службу, військових і службовців, які працювали менше 6 місяців ніякої допомоги не видавати.

1) якщо призваний працював на фабриці не більше року, то видавати його дружині 1 крб., дітям по 75 коп., на квартиру не видавати.

2) якщо призваний працював на фабриці більше року, але менше 5 років, дружині – 1 крб. 50 коп. на місяць, дітям - 1 крб., на квартитру не видавати;

3) якщо призваний працював на фабриці 5 років і більше, дружині – 2 крб., дітям – 1 крб. 75 коп., на квартиру – 2 крб. в місяць.

За 9 місяців 1915 року сума допомоги видана сім’ям призваних склала 11 147 крб. 42 коп..

Незважаючи на скруту, керівництвом фабрики за перше півріччя 1917 р.було видано допомоги робітникам з благодійного капіталу 2 251 крб. 90 к., за друге півріччя видано 2 500 руб. У цілому за 1917 р. перевищення виплат з благодійного капіталу становило 1 252 крб..

На початку 1917 року на фабриках було неспокійно. Війна, що приводила до втрат близьких, до зубожіння населення, сприяла незадоволеності серед робочих, які виставляли свої вимоги господарям фабрик. Настрої робочих були прямим віддзеркаленням революційних подій в країні. 29 березня 1917 року відбувся з’їзд робочих фарфоро-фаянсових фабрик Товариства, що служать, в Москві. Обговоривши резолюцію з’їзду, правління вирішило влаштовувати зустрічі, де б вирішувалися питання щодо вимог робочих і службовців адміністрацією за присутності третьої особи. На вимогу поліпшити санітарногігієнічні умови було вирішено встановити додаткову вентиляцію, за можливості, закордонну, приділити більшу увагу устрою ясел і забезпеченню санітарного лікування дітей. З 16 квітня був введений 8 - годинний робочий день з двогодинною перервою на обід. Крім того, йдучи назустріч вимогам працівників, погодилися збільшити заробітну плату на 70-100%, виплачувати половину зарплати за невідпрацьований час з вини фабриканта, замість відпустки давати відпочинок щопонеділка і по суботам, продукти продавати за собівартістю, оплачувати проїзд делегатам на професійні з’їзди тощо.

Становище робочих, звичайно, було важке і правління, усвідомлюючи це, йшло на поступки.

Брак хліба і продовольства змусили робочих організувати закупівельні комісії і реквізиційні загони. Хлібний пайок робочі могли отримати тільки на фабриках. На черговій нараді з делегатами від всіх фабрик в жовтні 1918 року було зазначено, що отримана в лютому позика в 5 млн. крб. витрачена на найнеобхідніші потреби підприємств, і представлено кошторис майбутніх витрат. Ухвалили уповноважити правління разом з Центральним робочим контролем клопотати у Вищій Раді Народного Господарства, в Державному Банку і у всіх урядових установах про отримання позики в 13 млн. крб. під заставу готових товарів, щоб позика в 5 млн. крб. була погашена з цієї позики і залишилося 8 млн. крб. Для отримання цих грошей терміново по всіх фабриках почали складати описи товарів в коморах, білій конторі і живописних, а також товар на складах і магазинах в Москві і Петербурзі. У результаті виявили наявність товару на 27 535 656 крб.88 коп..

У проханні на отримання позики зазначалось: «Беручи до уваги, що виробляючи вироби, як предмети першої необхідності, ми обслуговуємо широкі маси населення не тільки в межах Росії, а й у Білорусії, Фінляндії, Польщі, Кавказі, Україні..., тому ця позика є необхідною для підтримки фарфоро-фаянсового виробництва, що має загальнодержавне значення і збереже від безробіття робочих фахівців цієї промисловості» Товариство просило видати в першу чергу 2 млн., а потім ще 11 млн. крб. Перша сума була отримана з розрахунку 9,5% річних на шість місяців.

Правління Товариства М.С.Кузнєцова робило все можливе, щоб забезпечити необхідним і працівників фірми і підтримати виробництво, що розвалюється на очах, яке створювалося багатьма поколіннями цього роду, процвітало і складало гордість керамічної промисловості Росії.

Кінець цим неймовірним зусиллям був покладений 4 лютого 1919 року ухвалою Президіуму ВСНГ про повну націоналізацію «всіх фабрик і торгівлі» Товариства на території Радянської Республіки. Був затверджений новий склад Правління, до якого не увійшли члени кузнєцовскої родини. Про це колишня адміністрація в особі Миколи, Олександра і Георгія Кузнєцових повідомила робочих фабрик Товариства спеціальним листом, який було озаглавлено «Співробітникам нашим робочим і службовцем». У ньому колишні господарі прощалися з тими, хто багато років забезпечував роботу фірми.

Після націоналізації Будянської фабрики було змінено склад її керівництва. Фабрику залишив її управляючий Е.Р.Шварценберг. За дорученням місцевої организації керівником фабрики було призначено робітника,члена партії більшовиків Радченка Пантелея Івановича. Він був першим радянським директором фабрики.

Проаналізувавши діяльність фаянсової фабрики Товариства М.С.Кузнецова в м. Буди у період Першої Світової війни можна зробити висновок, що на відміну від багатьох інших підприємств цієї галузі, які були ліквідовані, фабрика продовжила функціонувати за рахунок розширення асортименту відповідно до державних військових замовлень.

Незважаючи на тяжкі часи, Товариство М.С.Кузнєцова продовжувало проводити соціальну роботу на своїх підприємствах: при фабриках працювали ясла, дятячі садочки, лікарні, виплачувалась допомога сім’ям працівників, які були мобілізовані на фронт.

Отрох Н.В.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 


Кто сейчас на форуме Совфарфор

Зарегистрированные пользователи: нет зарегистрированных пользователей


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Перейти:  
cron
Copyright © 2010 sovfarfor.com Форум коллекционеров советского фарфора, антиквариата и предметов старины.