Сейчас: 11.12.2016, 13:53





Поиск:
Ответить на тему  [ Сообщений: 2 ] 
Автор Сообщение Совфарфор
 Марфа Ксенофонтівна Тимченко
Сообщениеlorik » 07.01.2011, 00:40 
Не в сети
Авторитетный человек

Зарегистрирован: 13.11.2010, 17:37
Сообщения: 455
Страна: Незалежна
Город: Столица
Поблагодарили: 38 раз.

marfa_tymchenko.jpg

Марфа Ксенофонтівна Тимченко

Родом вона з Петриківки

Більше восьми десятиліть плідно порала мистецьку ниву Марфа Ксенофонтівна Тимченко — широко знана майстриня декоративного малярства, член Національної спілки художників і Національної спілки майстрів народного мистецтва України, народний художник України, перший лауреат Премії імені Катерини Білокур і володар найпрестижнішої державної нагороди — Національної премії України імені Тараса Шевченка. Творчість майстрині відома не тільки в Україні, а й у багатьох країнах світу, де експонувалися її роботи.

А започаткувала свій творчий шлях Марфа Тимченко у рідному селі Петриківці Дніпропетровської області, відомому ще з часів козаччини осередкові народного малярства. Тут вона 25 березня 1922 року народилася, а в 1938 році закінчила місцеву школу майстрів декоративного розпису, де учителями з фаху були: організатор мистецької школи Олександр Статива і знаменита майстриня розпису Тетяна Пата.

Після двох років фахового навчання у Петриківці Марфуша (так її називали в юності, а близькі друзі — й понині) вступила до Київської школи майстрів народного мистецтва, створеної на базі Центральних експериментальних майстерень при Київському державному музеї українського мистецтва (1940 року школу було реорганізовано в художньо-промислове училище). Тут М. Тимченко навчалася у таких відомих майстрів своєї справи, як Олександра Кулик, Микола Рокицький, Тетяна Флору та ін.

На жаль, через нестатки змушена була залишити навчання й піти працювати, аби заробити якусь копійчину як для себе, так і для хворої мами. Стала до роботи на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі з надією розписувати фарфорові вироби. Та їй випало працювати на підготовчому процесі — виготовляти барвники, причому за малу зарплату. Це не влаштовувало молоду майстриню. І вона подалась до Коростенського фарфорового заводу, де дістала бажану посаду й захоплено оздоблювала порцелянові вироби барвистими петриківськими орнаментами.

Та не минуло й півроку, як почалася війна. Завод припинив роботу. З великими труднощами добиралась Марфуша до рідної Петриківки, разом з подружкою Галиною — сиротою, з якою познайомилася на заводі і запросила до свого села, оскільки тій не було куди їхати. У Петриківці ходили на роботу в колгосп. А потім Галина за комсомольською путівкою виїхала на схід. Марфі ж довелося пережити важкі роки фашистської окупації. П'ять разів утікала під час вивезення окупаційним режимом українських юнаків і дівчат на примусові роботи до Німеччини. Особливо запам'яталася остання втеча зі збірного пункту у Дніпропетровську, коли з подругою Вірою Клименко (згодом також видатною майстринею) лютої зими ночували в степу у скирті соломи, потім манівцями, озираючись довкола, голодні й застуджені добиралися додому й довго ще потому переховувалися від лихого ока.

По війні Марфа знову у Києві. 1945 року її запросили на роботу у відділ народного мистецтва Інституту художньої промисловості Академії архітектури УРСР. Там розробляла засобами петриківського розпису ескізи тканин, вишиваних речей, зразки розпису порцеляни, виробів з дерева — меблів, декоративних тарелів, скриньок тощо.

За створення художньо вартісних зразків виробів для інтер'єрів Марфу Тимченко 1947 року прийняли до гурту членів Спілки архітекторів України. Відтоді стала брати участь у художніх виставках. Розписувала каюти й салони пароплавів “Тарас Шевченко”, "Микола Гоголь". 1951 року вже як член Спілки художників України разом з іншими митцями виконувала настінні розписи у павільйоні, спорудженому до Декади української літератури та мистецтва в Москві.

Важливим і цікавим у творчій біографії Марфи Тимченко є період її мистецької праці на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі, куди була запрошена 1952 року. Там вона працювала упродовж майже трьох десятиліть. Разом з іншими майстринями-петриківчанками, зокрема Вірою Клименко, Галиною та Вірою Павленко, також запрошеними до творчої праці на заводі, розробляла і впроваджувала у практику оригінальну технологію оздоблення порцелянових виробів засобами петриківського розпису. Великою мірою саме завдяки цьому український фарфор набув виразних національних прикмет, став високо цінуватися як на внутрішньому, так і зовнішньому ринку.

Подібно до знаменитих китайських фарфорових виробів, оздоблених східними орнаментальними розписами, набули великої мистецької цінності та популярності й окремі українські порцелянові твори, зокрема розписані петриківським орнаментом. Протягом тривалого часу фарфорові вироби з петриківським розписом експортувалися до багатьох країн Європи і всього світу, в тому числі до Німеччини, Франції, США, Японії, країн Африки та ін.

Упродовж всього життя М. Тимченко створює квіткові й сюжетно-тематичні декоративні композиції на папері, полотні, картоні, в яких винахідливо й цікаво інтерпретує та розвиває елементи петриківського орнаменту. Володіючи природним відчуттям краси барв і ліній, вона постійно винаходить і вміло привносить щось своє, не­повторне, надаючи орнаментальним мотивам привабливої новизни, своєрідної величі й хвилюючої змістовності.

До своїх тематичних композицій майстриня часто включає декоративно трактованих птахів, домашніх тварин, звірів, які нерідко й визначають зміст твору. Такими є, наприклад композиції "Дружна пташина родина", "Крилатий птах", "Пава в кульбабах", "Ведмежа сім'я", "Вівці", "Рік Кози" та ін. Охоче виконує художниця тема­тичні роботи за мотивами фольклорних та літературних творів ("Свято Івана Купала", "Коло млина, коло броду", "Засвіт встали козаченьки", "їхали козаки із Дону додому", "Гуси-лебеді" тощо).

Взагалі декоративним композиціям Марфи Тимченко властивий інтенсивний, гармонійно вибудований колорит, найчастіше теплих відтінків. її твори, в цілому вирізняються довершеністю композиційного вирішення, пластичною довершеністю, чіткою врівноваженістю ритмічного чергування різномасштабних елементів. При цьому окремі деталі мають і свою внутрішню, цікаво розроблену ритміку, що також узгоджується з усіма компонентами твору. Та, напевне, найбільш вражаючою особливістю декоративно-сюжетних і пейзажних картин Марфи

Тимченко є те, що при уважному їх розгляданні в них «відкриваються» несподівані мистецькі ефекти. Ювелірно виписані складові композицій раптом постають перед взором, немов компоненти фантастично-прекрасного казкового світу, у якому все зображене — з вимріяного авторкою квіткового царства. Хати, дерева, птахи, луки — то все своєрідні квіткові об'єкти. Тут і небо написане ніжними квітами, навіть дим з димарів плине гарними, тонально зображеними, ледь помітними квітами.

На початку 1970-х років відкрилася ще одна яскрава грань обдарування художниці. Вона почала малювати особисто винайденими художніми засобами, побудованими на принципах петриківського розпису, цілком оригінальні, виразно декоративні і водночас глибоко поетичні за суттю картини-пейзажі. Віртуозно написані квіткоподібними елементами-мазками, пейзажі Марфи Тимченко можна порівняти з проникливо проспіваними піснями: то замріяно-елегійними ("Седнівські каштани"), то епічно-задумливими ("Озера"), то емоційно-експресивними ("Вітер"), а найчастіше мажорно-оптимістичними ("На лузі у Седневі", "Новий день", "У нашому дворі"). Взагалі тимченківські краєвиди ознаменували не лише початок нового етапу у творчості художниці, а й відкриття нового, досить своєрідного напрямку в народному декоративному малярстві України. Тобто йдеться про сміливе оновлення автором мистецької традиції, творення нової художньої якості відповідно до вимог часу та рівня художницького світовідчуття, іншими словами, маємо справу з творчим поступом, коли хочете — з мистецьким подвигом художника.

Окрему вагому серію у творчому доробкові майстрині становлять композиції, в тому числі тематичні розписи на фарфорових виробах (декоративні вази, тарелі, кубки тощо), виконані за мотивами творів Т. Г. Шевченка і пов'язані з іменем Кобзаря. Можна сказати, що шевченківська тема розпочалася для Марфи Тимченко ще в 40-і роки, коли вона виконала розписи в інтер'єрах пароплава "Тарас Шевченко", про що вже згадувалося. А потім у різні роки й особливо в останні було створено композиції "Сім'я вечеря коло хати", "Хлюпочуться качаточка", "Мені тринадцятий минало", "Катерина", "Ще треті півні не співали", "Реве та стогне Дніпр широкий", "Шевченкова липа в Седневі" та інші.

Твори шевченківської серії, як і численні інші роботи Марфи Тимченко, репродукувалися в багатьох виданнях, друкувалися у вигляді комплектів листівок, календарів, окремих репродукцій, плакатів. Неабиякий успіх мав, наприклад, твір "Сім'я вечеря коло хати", видрукуваний свого часу як плакат. Ця та інші композиції полюбилися людям. Вони прикрашали громадські приміщення, житлові помешкання, тішили людську душу. Отож цілком правомірно й справедливо творчість Марфи Тимченко удостоєна найвищої творчої національної відзнаки — Шевченківської премії.

Упродовж останніх років поважна віком майстриня розробляє серію оригінальних декоративно-сюжетних композицій на теми зі свого дитинства. Задумані вони як ілюстрації до літературного тексту про її дитячі роки — тексту, що його сама ж і пише. Ось один із сюжетів серії — "Яз мамою на ярмарку купую мальовки". Тут засобами декоративного потрактування теми передано барвистий феєрверк ярмарку: маса персонажів, подані немов би експозиційними ярусами рушники, мисники, полички, кухонні набори тощо. І серед цього розмаїття виділяються постаті молодої жінки й дівчинки, що розглядають виставлені, знову ж таки експозиційним рядом, аркуші з яскравими петриківськими розписами.

Про закоханість Марфи Тимченко з дитячих літ у чаруючу загадковість мистецтва, заворожуючу красу природи, розважливу мудрість людей розповідається в значній кількості композицій, об'єднаних серією "Спогади про дитинство". Один з творів серії має назву "Я любувалася тюльпанами". Як розповідала Марфа Ксенофонтівна, будучи малою, вона двічі на день бігала до сусіднього села, де мешкали бабуся з дідусем, щоб подивитись, як біля їхньої хати, на лузі квітують тюльпани. Бігала перед сходом і заходом сонця, аби побачити, як вони вранці "просипаються", а увечері "засинають". На картині це виглядає так. На всю висоту полотна розмістилося розкішне дерево, зліва під ним, прихистилась мальовничо-чепурна бабусина хатина, а за нею, на лузі — море тюльпанів, якими зачаровано милується дівча, в захопленні піднісши до неба руки — яка краса!

Ще один пам'ятний епізод з часів дитинства втілила майстриня в картині "Через волошки — заблукала". Було це ще до колективізації, як згадувала художниця, її батьки, маючи дещицю поля, жнивної пори рано-вранці їхали підводою збирати урожай. Прихопили з собою й Марфушу. Коли проїжджали побіля житнього поля, Марфуша побачила серед золотистих стебел стиглого жита цілу поляну яскраво синіх волошок. Ця картина глибоко вразила дитячу душу. Попросила тата зупинитись, на що той відповів: треба поспішати до роботи. Коли приїхали на свою ділянку поля, батьки одразу стали до праці. Марфуша ж вирішила збігати до тих волошок, хоча й від'їхали від них далеченько. І таки майнула в той бік. Прибігши, довго милувалася квітами, пестила їх, щось до них промовляючи, зрештою нарвала букетик, щоб дома змалювати. Стала повертатись до батьків та й заблудила. Сюди-туди ходила, гірко плакала, а в який бік треба йти — не знала.

Тож і намалювала Марфа Ксенофонтівна себе як розгублену й заплакану дівчинку, самотню серед безмежного золотистого житнього поля. Закінчилося тоді все благополучно. Проїжджа підвода підібрала невдалу мандрівницю, довезла до Петриківки, а вже тато дав їй виховний урок, адже її довго повсюди шукали та хвилювались.

Своєрідно зафіксувала Марфа Тимченко спогад про голод 1933 року — написала картину "Я ходила до річки рвати рогіз, шукати качині крашанки". Вже сама назва цього твору промовляє, як рятувалися люди від голоду. Стебла рогозу, як відомо, у нижній частині солодкуваті, тож там де він ріс — його споживали. На воді мешкали дикі качки, в очеретах звивали гнізда, несли яйця, якими часом й живилися голодуючі.

До серії "Спогади про дитинство" Марфи Тимченко належать також композиції "Ми з мамою працюємо", "Ми з мамою перемо", "Я на току", "Дівчинко, чия ти?" та інші.

Як відомо, в українському народному мистецтві здавна діяли своєрідні родинні династії митців — гончарів, різь-б'ярів, майстрів вишивки, ткацтва та інших видів народної творчості. Подібні родинні гурти майстрів формуються та діють і в наш час. Чи не найцікавішим серед них у художньому розумінні давно сформувався, так би мовити, сімейний мистецький ансамбль у складі подружжя Марфи Тимченко й уже покійного Івана Скицюка, їх доньки Олени Скицюк та онуки Оленки Кулик. Заслужену шану й авторитет ця дружня родина здобула собі самовідданою працею у галузі декоративного живопису, вмілим подальшим розвитком кращих традицій українського народного мистецтва.

Творча манера кожного з членів названого родинного колективу позначена прикметними індивідуальними ху­дожньо - стилістичними особливостями. Водночас мистецтво учасників цього гурту має характерні загальні ознаки і в цілому чітко відрізняється від інших родинних колективів своєю неповторною самобутністю. Так, наприклад, декоративні розписи, спільно виконані Марфою Тимченко, Іваном Скицюком та Оленою Скицюк в інтер'єрах магазину дитячих іграшок "Казка" у Києві, в бібліотеці для дітей у Білій Церкві, в шкільній їдальні у м. Чкалові Херсонської області та в інших громадських приміщеннях, відзначаються образно-стилістичною цілісністю, високою художністю та справжньою унікальністю.

Кому з киян чи гостей столиці України випало побувати у магазині дитячих іграшок «Казка», що на вулиці Великій Васильківській (кол. Червоноармійській), 54, напевне, запам'яталась справді казкова, емоційно піднесена атмосфера інтер'єрів, що її створили виконані тут сімейним тріо живописно-декоративні розписи. Квітково-сюжетні буйнобарвні композиції особливо вражали маленьких відвідувачів, які радісно впізнавали тут немало улюблених казкових героїв з неабиякою майстерністю і проникливістю зображених серед фантастичних квітів, дерев та зела. Завдяки розписам магазин "Казка" впродовж тривалого часу був, по суті, одним з найоригінальніших і найпривабливіших художніх об'єктів міста, який охоче відвідували як місцеві меш­канці, так і гості столиці України, у тому числі іноземці.

Отож, нині прикро і боляче писати про те, що один з шедеврів декоративного малярства — розписи інтер'єрів магазину "Казка" у Києві по-варварськи знищені новими хазяями. І ніхто за це не поніс відповідальності, як і ніхто не відшкодував морального терору, заподіяного щодо авторів, й злісного знищення мистецьких цінностей. Звичайно ж, автори розписів тяжко пережили наругу над їхнім художнім дітищем. І чи не найболісніше сприйняла це Марфа Ксенофонтівна — творчій лідер сімейного мистецького гурту, людина надзвичайно тонкої організації душі, яка болісно реагує на прояви несправедливості, нелогічних руйнівних дій, аморальності.

Вірним подружнім і мистецьким соратником Марфи Ксенофонтівни Тимченко, своєрідним двигуном творчої потуги всієї родини митців був (до відходу 2004 року в інші світи) Іван Степанович Скицюк — заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників і Національної спілки майстрів народного мистецтва України, учасник численних художніх виставок, експонованих як в Україні, так і поза її межами, ветеран Другої світової війни, котрий пройшов з боями й неодноразовими пораненнями від Сталінграда до Берліна і далі аж до Праги. Як учасник створення мистецької диво-казки у Києві мріяв і клопотався про заснування у приміщенні «Казки» студії декоративного розпису — звертався з цією пропозицією у різні мистецькі й урядові інстанції, та ніхто його «не почув», і зрештою «Казки» не стало.

Іван Степанович при нагоді любив розповідати про війну. У його пам'яті навік закарбувалися аж надто гострі, по-своєму незвичайні, драматичні воєнні епізоди. Одним із них є ніби й буденний, як для війни, та разом з тим дуже вразливий. В одному з боїв уже на німецькій землі наші воїни підбили ворожий танк. З нього, охопленого полум'ям, вискочили члени екіпажу. І серед них — вродлива, зовсім юна німкеня, на якій горіло обмундирування й розкішні шовковисті коси. Весь екіпаж танка, зрозуміло, загинув. Багато смертей довелося бачити на війні, згадував бойовий ветеран Іван Скицюк, та цей епізод по-особливому схвилював його душу. Чомусь стало жаль дівчини-фашистки, фанатичного ворога. Адже так безглуздо гинула створена природою і перетворена фашизмом на зло краса. Як, до речі, й створена митцями краса «Казки». Наведений бойовий епізод митець втілив в одному із своїх творів, присвячених подіям війни.

Третій член творчого родинного колективу — Олена Іванівна Скицюк. Вона не тільки донька, а й талановита послідовниця мистецької традиції творчого подружжя Марфи Тимченко та Івана Скицюка. Закінчивши Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв), вона стала більш уважно осмислювати творчу практику батьків й відкрила в ній багато цікавого й корисного для себе. Загалом її творча манера є досить своєрідною. З одного боку, вона ніби й не схожа з мистецьким почерком мами чи тата, а з другого — значною мірою зумовлена саме художніми формами, виробленими батьками.

Олена Скицюк створила немало оригінальних живописно-декоративних композицій, які принесли їй визнання. Темами для її творчих робіт слугують фольклорно-літературні мотиви ("Дідова дочка", "Гуси-лебеді"), враження від реалій природи ("Одуди", "В саду"), образи, вибудовані творчою уявою ("Золоті квіти", "Пушинки") і т. ін. Член Національної спілки художників України, учасниця багатьох художніх виставок, О. Скицюк продовжує успішно працювати творчо та вміло передає свої фахові знання студентам Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука.

Наймолодший учасник родинного мистецького гурту — Оленка Кулик. Донька Олени Скицюк, онука Івана Скицюка та Марії Тимченко, Оленка нещодавно закінчила графічний факультет Національної академії образо­творчого мистецтва і архітектури. Малювати почала ще дитиною. їй подобаються твори бабусі й дідуся, а особливо мамині. Та вона прагне творити по-своєму. І це їй вдається. Вона також бере участь в художніх виставках. Отож, є підстави сподіватися, що Олена Кулик своєю творчістю розвиватиме далі родинну мистецьку традицію. А перед нею попереду — ціле життя у молодій державі Україні. Щасти їй, доле!

В цілому твори Марфи Тимченко вирізняються цілковитою самобутністю, шляхетною вишуканістю й художньою довершеністю, віртуозним артистизмом і поетичністю, що зумовлюється, напевне, не лише бездоганною майстерністю, а й добропорядністю, щедрістю душі, ніжним, любовним ставленням автора до природи, людей світу. Марфа Ксенофонтівна не тільки чудовий художник, а й була прекрасною дружиною для Івана Степановича, з яким у любові та злагоді прожили шість десятиліть. Вона — лагідно любляча, турботлива мати для доньки Олени й сина Володимира, найбажаніша бабуся для онуків Максимка, Оленки та Іванка.

І в свої вісімдесят шість Марфа Ксенофонтівна не полишала пензля, продовжувала в міру своїх сил працювати як митець. Бо така вже її вдача. Без творчості себе не мислила. Творчий неспокій — то сенс її життя. Адже вона — родом із Петриківки!

Василь ЩЕРБАК,

кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України

http://stattitablohy.ezreklama.com


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Re: Марфа Ксенофонтівна Тимченко
Сообщениеvillar » 24.01.2011, 00:30 
Не в сети
Модератор
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 23.10.2010, 17:19
Сообщения: 1488
Страна: Украина
Город: Харьков
Поблагодарили: 94 раз.
М.К. Тимченко "Чашки с блюдцами" Киев 1974 г.


DSC04285.JPG



Вернуться к началу
 Профиль  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Ответить на тему  [ Сообщений: 2 ] 


Кто сейчас на форуме Совфарфор

Зарегистрированные пользователи: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot]


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Перейти:  
Copyright © 2010 sovfarfor.com Форум коллекционеров советского фарфора, антиквариата и предметов старины.